Два містичні місця [химерна проза] Автор: Анастасія

Озеро виглядає як чорна смола, глибина неначе безодня окутана таємницями. Ми з компанією морально і фізично повинні підготуватися до цього випробування. Ми пішли туди зрання, шлях до нього був непростим, але хто ми такі, щоб зупинятися на пів шляху.
Кожен з нас обрав свою пару, щоб дослідити певні ділянки цього озера, наша задача - пробути тут до наступного ранку. Одні пішли занурюватися на велику глибину, щоб знайти таємні ходи та лабіринти. Інші пішли прогулюватися уздовж берега, саме там я і Стефанія побачили як на середині озера починає підпливати русалка до нас. Ця русалка мала темне воронове волосся та чорні очі що світилися червоним полум'ям, її хвіст був як онікс із бордовими лусочками, дзвеніли срібні прикраси на її тілі, тим самим зачаровуючи нас. Але раптом ми разом із нею, почули якийсь незрозумілий стогін та невідомі голоси, які то зникали, а потім поверталися знову. До нас із шаленою швидкістю почали літати босоркані на мітлах, їх довге волосся розвивалося при вітрі та здавалося що в них є хвостик на спині. Деякі з них, на наших очах перевтілились в різних тварин, тільки коли настала північ. Але з кожною із них були різні помічники для їхніх зустрічей. Потім після них на всіх парах прибіг вовкулака, шукаючи свою босорканю. Здається нам, що вони мали якийсь зв'язок романтичного характеру. Після нього був змій, але непростий, кожен мав свою стадію перевтілення. Один був у вигляді гадини, інший як полоз, лише останній мав крила, його розміри крил вражали всіх. Чого тільки не чули, проте ці істоти вразили мене особисто, так це лісуни, котрі почали стогнати або дико верещати, лякаючи мою компаньйонку. Прийшли потерчата з озера, тримаючи каганці в руках. Їхні голоси нагадували жаб'яче кумкання, самі вони виглядають як душі, сама русалка намагається їх не чіпати. Разом з ними, підійшли мавки із польовим хлібом, який віддали декільком русалкам, що підпливли пізніше, кожна вирізнялася серед інших. Самі мавки мали заплетені довгі коси, одяг не приховував нічого, можна було побачити криваву дірку на спині. Хоча вони нас і не чіпають, через одну річ чугайстра. Що слідкує за всіма, особливо за мавками, щоб не заподіяли б шкоди, мені та Стефанії. Його волосся ховало все тіло, він запалював цю атмосферу повністю. З ним було не страшно проводити це дійство, тільки зараз схаменулися, що не вистачало інших. Як тільки ми запитали у нього, де вони знаходяться, то чугайстер вирішив допомогти з цим, показавши дорогу. На наше здивування, вони були живими, тільки сплячі. Довелося розбудити та усією компанією разом з чугайстром, повернутися на збір погані, хоча якщо так подумати, деякі можуть виручати. В цей момент, вони вирішили розпалити багаття, тут і там веселилися всі навкруги. Чуються всі звуки із різних істот, добавляючи свою специфічність. Кожен з нас потанцював з декількома істотами, це було неймовірним явищем. Так і промайнула нічна пора, поки не почало світати. Тому потрохи вони вирішили прощатися з нами, але пообіцяли якось прийти знову. Василина та Степан розказали що в цьому озері, багато було ходів які перепліталися із лабіринтами, пару раз натикалися на русалок та один
Раз - водяник, якимсь чином вони побачили пливучі острови. Ми всі разом були вдячні за цю можливість, побачити їх вночі. Через пару днів, зібралися відвідати лису гору та залишитися там, на декілька днів. Багато чого ми побачили, деякі вважають що тут знаходиться городище Либідь. Окрім цього були два яри, один називався русалчиним, а інший відьминим, лише третій мав назву мертвецького гаю. Його обійти за один день не вдасться, тут багато чого цікавого. Тому так само вирішили поділитися, щоб побувати в різних локаціях. Ми та Стефанія побували в різних фортах, побачили статуї богам, коли почало темніти, якраз дійшли шибениці, то з'явився силует військового чоловіка. Далі наш шлях покладається через Святовидатове капище. Коли почало темніти, вже були разом, тому повернулися до відьминого яру, щоб побачити їхній шабаш. З'явилися кажани, їх було багацько, лише згодом був чути заливистий сміх відьом, кожна на мітлі та зі своїм супутником. Кожна обрала свою групу на певні справи, одні розпалювали багаття магічним способом, інші збирали трави, деякі робили магічні дива. Лише трохи згодом, почали проводити ритуали,
частина танцювали свій відьомський танок. Так і провели цю пору, а вранці зробили декілька фотосесій, малювали скетчі або картини, Стефанія робила чорнові варіанти майбутнього твору. Але на цьому наші пригоди не завершуються, тому наша справа - побувати в містичних місцях України та створити цікаві варіанти, для поціновувачів містичного світу в повній красі.

#химерна_проза

Останній раз редагувалося: Dariya_Gulvis (Ср Жовт 30, 2024 8:01 pm), всього регувалося 1 раз(-и)

Це що за міфічна вечірка? Та ще й кинули в натовп без підготовки, далі теж нічого не пояснили. В якийсь момент зловила себе на думці, що читаю звіт про якийсь дикий вояж у світ нечесті

Насправді твір про ніч на бенкеті нечисті чи "міфічна вечірка", як висловилися у попередньому коментарі", має право на існування. Я кілька разів читав такі оповідання, здебільшого по германському та скандинавському фольклору. Але, на превеликий жаль, автору не вистачило майстерності, аби захопити читача. Скупа мова, багато повторів. Мабуть, це найслабший твір з тих, що я поки читав на цьому конкурсі. Не хочеться, аби автор засмучувався і кидав писати, тому зазначу, що потенціал в історії є. А вміння приходить з практикою.

Оповідання не сподобалось. Сюжету нема, зрозумілості чому як і для чого із героями відбувається те, що відбувається - також. Технічно написано більш-менш, але фактично нема за що зачепитися. Зазвичай у творах де нічого не зрозуміло автори роблять акцент на атмосферу, цією незрозумілістю підкреслюючи саме її - тут цього нема також. Оціню балів у три-чотири приблизно, мабуть.

П.С. Схоже на якийсь короткий звіт у щоденнику або на запис сновидіння.