Володимир Кузнєцов

"Вогневир"

Дуже гарне темне фентезі в реаліях, схожих на Київську Русь періоду її заснування. Атмосфера, ніби український Сапковський вигулькнув з-поза куліс, прибравши зайву романтизацію цього жанру, й описавши все, як воно є. Люблю відкриті фінали - а він тут є. Люблю велику кількість сюжетних ліній - вона тут також є. Обґрунтованість сетінгу розкривається доволі таки м'яко і поступово, при тому, що початок роману ніби занурює тебе одразу в ополонку, у водах якої вже читачу доводиться самому розбиратися, що тут і до чого. З нетерпінням чекаю на продовження, яке ніби як обіцяють.

"Заколот: Невимовні Культи"

Якщо Вогневир мені просто дуже сподобався як структурно, так і емоційно, то ця книга лише підтвердила мій позитив що до Володимира, зробивши його одним із трьох найулюбленіших українських авторів. "Заколот" це щось середнє між збіркою оповідань та романом: з одного боку, кожен "розділ" можна читати окремо, з іншого - вони, не зважаючи на великі розриви в часі, пов'язані між собою не тільки сетінгом, але й сюжетною лінією та персонажами, які переплітаються. Додатковою приємністю стало переосмислення лавкрафтіанських жахіть у космічно-фантастичному антуражі: мені завжди подобалися як твори самого Говарда Філіпса, так і похідні від нього, на кшталт деяких романів Хольбайна чи Дереша. Сама книга пропонує як мінімум три варіанти черговості прочитання: в порядку друку, в хронологічному порядку, і в порядку рекомендованому Кузнєцовим. Я зробив це в четвертому варіанті :-) Загалом мені імпонує спосіб автора що до побудови структури романів, який кардинально вирізняється з-поміж більшості творів, побудованих за структурою розвитку героя. Додатковим позитивом що до особистості автора також виявилися для мене його долученість до розробки та локалізації настільних рольових ігор в Україні, а також до спільноти "Бабай". Тож, хоч я й не вподобую зазвичай збірки оповідок, все ж, доведеться прочитати його "Химородів" :-)