Айя Нея (Ольга Коваль)

"Крила Остари: Прощена"

Загалом я читаю небагато через брак часу, але, почувши на стрімі від "Альмору" те, як описує свій сетинг пані Айя, не зміг утриматися від придбання цієї книжечки. Вцілому історія, структура, та всесвіт "Прощеної" мені дуже імпонує, адже в ньому гарно переплітаються фентезі-світ із дивовижними расами та магією із відсилками до сьогодення, мапа ніби натякає на зв'язок із реальним світом, але що це - давнішнє минуле, ще більш далеке постапокаліптичне майбутнє, чи, може, взагалі якась паралельна гілка мультивсесвіту - невідомо. Як на мене, якось забагато романтики виявилося в творі, від якого були очікування суто пригодницької динаміки. Але технічно та стилістично роман написано на достатньому рівні, аби захотіти прочитати продовження.

"Норд": Велика Зима

Іще одна книжка від Айї Неї, цього разу - початок великого циклу. Вцілому атмосфера твору сподобалася: читалося легко, "проковтнув" буквально за декілька днів. Гарно передана саме атмосфера Півночі, хоча є й деякі моменти, які не сподобалися. По-перше, це завелика кількість зносок, оформлених невідповідним чином, які на додачу іще й дублюються додатково. По-друге, це надто християнізований погляд і оцінка богів Півночі (хоча тут і можна зробити "знижку" на те, що це в принципі підліткова література, пом'якшити атмосферу можливо можна було й інакше, аніж таким шляхом). Тим не менш, стиль письма Айї мені подобається, тож вже читаю продовження :-)

Я помітив, що в обох книгах основною лінією є історія про дівчину, яка не сама досягає чогось і йде шляхом становлення й накопичення досвіду, а завжди має ментора-чоловіка, який, не дивлячись на ніби як пригодницьку атмосферу, в критичних ситуаціях виконує роль Гендальфа з орлами (от тільки таких "критичних" ситуацій набагато більша кількість, аніж у "Гобіті")

"Норд: Вік Вовка"


Ця друга частина сподобалася більше за першу, адже починає проглядатися суть. По-перше, постійної "протекції" мерісьюшних чоловіків-богів стає менше, хоча вона й не зникає повністю, але безпосередні дії героїв-людей стають більш "незалежними". По-друге, дуже порадували реальні описи рунічних практик, хоча надто велика християнізація (до прикладу, коли Вікінг розпоаідає історію творення світу) все ще залмшається. Дуже порадувала атмосфера старих німецьких казок про підгірних королів: вона ніколи не асоціювалася в мене з міфологією Півночі, яку я сприймав завжди набагато серйозніше. Також спостерігається умусне здорослішання тексту разом із героями, ефект як у "Гаррі Поттері", коли перша частина (дитяча казочка) з кожною подальшою книгою буде ставати все менш "дитячою", а головні герої з підлітків перетворюватимуться на дорослих особистостей (принаймні, я на це сподіваюсь). Дуже подобаєится легкість, з якою написаний цей цикл: Норд читається дуже й дуже швидко. Але все ж я дам собі трохи часу на перепочинок перед другим томом)))