Історії бувають різні. Історія яку я вам розповім сталася з моїм другом. Він не давав мені згоди розкривати його справжнє ім' я. Тож буде зватися Влад.

Влад не любив школи. Він завжди відчував себе осіннім листом, що сумно витає гнаний вітром. Коли ти не такий як усі, інші часто цькують тебе. Я про надміру великі окуляри, хоч він всеодно нічого не бачив. А таких не люблять діти додавши до того ще й зайву вагу, тож з цього не виходило гарного образу мачо. Хлопець мав за друзів книги. У них була сила силенна цікавих історій, найбільше йому подобалося читати містичні історії.Там жили відьми, дивовижні світи. Коли він читав книгу, то забував про свої фізичні недоліки, які не жили у тих чудернацьких світах, що протягували до нього свої теплі обійми з сторінок гарної книги.

День який змінив його життя назавжди розпочався так як будь який інший день після школи Влада перестріли двоє місцевих хуліганів, товстий та тонкий.

Стіни вулиці розмальовані різнокольоровими графіті були свідками, того як обоє обступили Влада, наче двійко голодних вовків оленя. Влад був наляканий та дивився на своїх кривдників загнаним поглядом, очікуючи на їх словесні удари, так наче він був мішенню, а вони дротиками.

— Гей, товстий, ще не з їв свою маму!?—гукнув худий наче палиця хлопець, але не менш токсичний за свого друга. Чого мовчиш, наче води у рота набрав?— додав товстий всміхнувшись гиденько жовтими зубами. Влад відчув, як хтось стягнув його наплічник з плеча. Вже за хвилину начиння наплічника було викинуте у калюжу. Хлопця грубо штовхнули услід за книгами, що вилетіли з наплічника. Він відчув як окуляри упали та тріснули. Тонкий грубо вдарив його у коліно, у Влада зірки посипалися з очей від болю, він тримав рукою ногу, що глухо пульсувала.

Один з хлопчаків заніс руку для удару, він бачив лише силует, що був затягнутий пеленою. Влад інстинктивно замружився передчуваючи удари.

"Можливо нехай його уб' ють,— майнула байдужа думка.

Але раптом він почув голос чоловіка:

— Що тут відбувається?!Йдіть звідси!!

Нападники злякано підібгали хвости й побігли з того місця.

— Ой лишенько!— мовив він,— піднявши його на ноги, тоді Влад упізнав у своєму рятівникові старого божевільного дядька з будинку на краю міста. Будинок наводив жах на кожного хто проходив повз: неохайний, за корчами його й не видно було. похилений будинок похмуро дивився на вулицю порожніми віконницями. У маленькому містечку ходили химерні легенди, що у тому будинку завжди віє холодний вітер, навіть у спеку. Та й його господар був завжди одягнений у лахміття, сива борода діставала йому до живота. Хтось прозвав його Гендальфом у честь чарівника з кінофільму "Володар Перстнів". А один чоловік бачив, що біля того будинку ошивалася жінка у вбранні з минулого століття, а ще згустки пітьми, не знати звідки виникали й пропадали так само швидко. Чоловікові ніхто не повірив, адже він також був упевнений, що його викрали НЛО.

Та я трохи відволікся описуючи вам того химерного чоловіка, та його обитель. Влад тим часом простував з чоловіком до його будинку. Спочатку він опирався цьому, але обіцянка гарячого чаю та розмови перемогла страх. Та й мама з татом уже не вірили у його казки про те, що він упав у школі на сходах, чи вдарився, об двері оком.

Та батьків важко було провести, а цей химерний дядько ніпрощо не питав.
— Все буде гаразд,— повторював чоловік, наче намагався заспокоїти хлопця.

Усередині будинку була надиво привітна атмосфера, світло струменіло з великої лампи, довкола пахло травами.

— Я розумію тебе Владе. —мовив він.

Владу шкіра взялася мурахами адже він не говорив цьому старому своє ім'я.

— Ти, мене не бійся, я добрий, хоч багато чого про мене язиками плещуть. Ти цьому не вір.— продовжив чоловік, поставивши перед ним чашку з чаєм.
Зробивши пару ковтків чаю він відчув спокій, страх відступив, зір став навіть гостріший.
— А чому ж ви тоді ховаєтеся тут, якщо ви не страшний?— запитав хлопець.
Чоловік якось дивно поглянув на хлопця й всміхнувся, тільки чорні очі його видавали нещирість посмішки, були холодні наче крижини. Він сів навпроти хлопця під його дужою вагою стілець жалісно рипнув.
— Люди бояться, тогочого не розуміють. А твоя душа чиста, лиш у ній багато смутку, що пече тебе вогнем зсередини. Я бачу це.
— А що ж я можу зробити?— зітхнув хлопець, потупивши очі.

— Я хочу тобі допомогти, — заявив чоловік.— Якщо вип'єш чорного еліксиру, то здобудеш мою силу й зможеш помститися своїм кривдникам. Станеш сильним.
Хоч Влад не вірив чоловіку,але погодився, йому було цікаво що станеться потім.
Чоловік посміхнувся схвально й протягнув йому келих з чимось червоним всередині, схожим ззовні на вино. На смак віддавало гнилими фруктами й ваніллю.
Очі хлопця в цей момент стали темними западинами без зіниць

Життя мого друга дуже змінилося, а товстий і тонкий померли за нез' ясованих обставин. Та насправді Їх захопили химерні тіні, як запевняв Влад, його губи розтяглися посміхом

Містечко було шоковане, а одна людина посміхалася читаючи новини.

Зараз йому уже за сімдесят і він вирішив розповісти мені цю історію, аби вона не пішла з ним у могилу.

#химерна_проза