!Дискваліфіковано! Рузька [химерна проза] Автор: Тетяна Савченко(fishua)

Рузька сидить на мокрому піску і насипає вежу. Пісок зимний і сидіти Рузьці неприємно. Хвіст мерзне. Ну і хай мерзне. Назло хвостові Рузька не встає, продовжує насипати-нахлюпувати мокрий пісок на вершечок вежі, тому що Рузьці сумно.

Образив Рузьку Вовк. Укусив і набрехав, що Рузьчина мамка втекла з офіцером. Точніше, було так: спочатку набрехав, а коли Рузька спробувала Вовка за це набити, ще й укусив. Та Рузька все одно знає, що то все  про мамку неправда. Мамка пішла до лісу чистити криниці. Її, Рузьку, лишила на господарстві. Рузька вигнала кози, позбирала яйця у курнику і втекла до моря, бо вдома баба, баба хоче, щоб Рузька цілісінький день роботу робила, а роботі кінця-краю до вечора нема. Баба хоче, щоб Рузька пасулі перебирала, а проблеми Рузьчині бабі до одного місця. Хай баба сама перебирає, коли їй кортить.

Сумно Рузьці, нема кому й наскаржитись.

Море хлюпає брудною піною, підточуючи Рузьчину вежу.

От виросте Рузька, сама ходитиме до лісу. І криниці чистити, і мед шукати. І вежу сама собі побудує: не з піску, а справжню кам'яницю. Теплу.

А море все все гризь та гризь, усю вежу підточило і шепоче: «Рузько-Рузько, я тебе з’їм!»

-  Ну то й їж – каже Рузька.

***
А тим часом Рузьчина мамка чалапає лісом, шукає грибів. Грибів багато, бо ніхто крім Рузьчиної матері до лісу не ходять, бояться. А то саме вона пустила чутку, що по лісі Мамай блукає. А якщо люди дурні, то і хай собі по хатах сидять, а у Рузьчиної матері завжди грибів насушено й насолено, і їжачатина є, і кислички, і мед, і терен.

Хто гриби збирав, той знає: найбільша жадібність нападає, коли торба вже повнісінька. От і Рузьчина мамка мішок уже ледве волочить, ноги підгинаються, а все одно думає: «Ну, ще трошки, під отими дубами завжди є!» А за дубами ще й малиновий кущ – ягоди здорові-здоровущі, гріх не обібрати.

Аж за кущами Рузьчина мамка щось почула. Прислухалася, впустила кошик і прожогом метнулася в хащі.

Сталося!

***

А тим часом Рузьчина баба перебирала пасулі й сердилася. Сердилася на Рузьку, що не сидить дома, не помагає по хазяйствечку. Сердилася на дочку, меду обіцяла та й нема, а що їй тепирь на хліб мастити? Хліб магазинний, кєслий, хоч би медом присмачити – може б воно і пішло. А що їм, дітям, вітер один у голові. Масла нема. Хоч би паштет який завалявся, та й того нема. Хуч бери та пасулі кидай. Мастить баба на хліб маргарин, присмачує тертою морквою. Ой жалко їй, ой лячно їй: ану як не візьме, ану як не схоче?

***

А тим часом Мамай сидить під дубом та й собі грає на кобзу. «Ой, у лиски новий двір, та три дочки на вибір...» Бабаїха стоїть за кущами і наслухає. Ой як кортить їй вийти та спитати: «Мамаю-Мамаю, у тебе кінь один?» - а він скаже – «Один» - «Мамаю-Мамаю, а в тебе чарка одна?» - «Одна» - скаже. «Мамаю-Мамаю, а в тебе шабля одна?» «Не твоє собаче діло» - скаже. - «Мамаю-Мамаю, а чого ж за тобою дівки дві?»

Ой, не вернуся – думає Бабаїха. Ой, піду та піду, домів не вернуся.

***

А тим часом баба стоїть біля моря і кидає канапки з маргарином та морквою. Не бере море. Гойдає на хвильках, та й викидає.

«Не треба», – каже.

«Сите я», - каже.


#химерна_проза

Останній раз редагувалося: Dariya_Gulvis (Ср Жовт 30, 2024 8:26 pm), всього регувалося 3 раз(-и)

Гарно написано, дуже плавно, казково.
Але є все ж пару зауважень.
1) Оповідання маленьке а ім'я "Рузька" в тексті згадується разив тридцять, можна трішки замінити займениками або описовими слвоами.
2) Твір здається не закінченим.

Судячи з настроїв у чаті конкурсу, це притиндент на перемогу. Написано дійсно майстерно, читати легко й приємно. Щодо повторів ім'я, то майже впевнена, що це було зроблено спеціально, як літературний прийом. На мою суб'єктивну думку, тут це непогано лягло на текст та додало відповідного ритму, настрою та стилістичного забарвлення.
Однак, не можу сказати, що я в безмежному захваті. Це дійсно достойно, але сюжет аж на 10/10 не чіпляє. Скоріше це просто питання особистих вподобань, але вже як є.

Хм русалка та вовк,як казочка якась,повтори імені насторожує

Для мене аж занадто дивно, тому важко оцінювати. Повтори додають ритму, та все ж це повтори. Жаргонізми те ж на атмосферу працюють, хоча вони й у авторскому тексті. Сюжет такий, що кожен зрозуміє своє. Не можу сказати, що сподобалося, спробую ще перечитати.

Написано гарно, та якось неповно. Не вистачає химерності: текст міг би цілком стосуватися звичайнісінького життя в селі двіста років тому. Колоритні слівці під кінець тільки використані, якби були й на початку також - це виглядало би органічніше. Вцілому сюжету як такого майже нема. Описано ніби як казково, та це ніби як нарис буденності. Балів 6 можливо десь і поставлю