Рузька сидить на мокрому піску і насипає вежу. Пісок зимний і сидіти Рузьці неприємно. Хвіст мерзне. Ну і хай мерзне. Назло хвостові Рузька не встає, продовжує насипати-нахлюпувати мокрий пісок на вершечок вежі, тому що Рузьці сумно.
Образив Рузьку Вовк. Укусив і набрехав, що Рузьчина мамка втекла з офіцером. Точніше, було так: спочатку набрехав, а коли Рузька спробувала Вовка за це набити, ще й укусив. Та Рузька все одно знає, що то все  про мамку неправда. Мамка пішла до лісу чистити криниці. Її, Рузьку, лишила на господарстві. Рузька вигнала кози, позбирала яйця у курнику і втекла до моря, бо вдома баба, баба хоче, щоб Рузька цілісінький день роботу робила, а роботі кінця-краю до вечора нема. Баба хоче, щоб Рузька пасулі перебирала, а проблеми Рузьчині бабі до одного місця. Хай баба сама перебирає, коли їй кортить.
Сумно Рузьці, нема кому й наскаржитись.
Море хлюпає брудною піною, підточуючи Рузьчину вежу.
От виросте Рузька, сама ходитиме до лісу. І криниці чистити, і мед шукати. І вежу сама собі побудує: не з піску, а справжню кам'яницю. Теплу.
А море все все гризь та гризь, усю вежу підточило і шепоче: «Рузько-Рузько, я тебе з’їм!»
-  Ну то й їж – каже Рузька.
***
А тим часом Рузьчина мамка чалапає лісом, шукає грибів. Грибів багато, бо ніхто крім Рузьчиної матері до лісу не ходять, бояться. А то саме вона пустила чутку, що по лісі Мамай блукає. А якщо люди дурні, то і хай собі по хатах сидять, а у Рузьчиної матері завжди грибів насушено й насолено, і їжачатина є, і кислички, і мед, і терен.
Хто гриби збирав, той знає: найбільша жадібність нападає, коли торба вже повнісінька. От і Рузьчина мамка мішок уже ледве волочить, ноги підгинаються, а все одно думає: «Ну, ще трошки, під отими дубами завжди є!» А за дубами ще й малиновий кущ – ягоди здорові-здоровущі, гріх не обібрати.
Аж за кущами Рузьчина мамка щось почула. Прислухалася, впустила кошик і прожогом метнулася в хащі.
Сталося!
***
А тим часом Рузьчина баба перебирала пасулі й сердилася. Сердилася на Рузьку, що не сидить дома, не помагає по хазяйствечку. Сердилася на дочку, меду обіцяла та й нема, а що їй тепирь на хліб мастити? Хліб магазинний, кєслий, хоч би медом присмачити – може б воно і пішло. А що їм, дітям, вітер один у голові. Масла нема. Хоч би паштет який завалявся, та й того нема. Хуч бери та пасулі кидай. Мастить баба на хліб маргарин, присмачує тертою морквою. Ой жалко їй, ой лячно їй: ану як не візьме, ану як не схоче?
***
А тим часом Мамай сидить під дубом та й собі грає на кобзу. «Ой, у лиски новий двір, та три дочки на вибір...» Бабаїха стоїть за кущами і наслухає. Ой як кортить їй вийти та спитати: «Мамаю-Мамаю, у тебе кінь один?» - а він скаже – «Один» - «Мамаю-Мамаю, а в тебе чарка одна?» - «Одна» - скаже. «Мамаю-Мамаю, а в тебе шабля одна?» «Не твоє собаче діло» - скаже. - «Мамаю-Мамаю, а чого ж за тобою дівки дві?»
Ой, не вернуся – думає Бабаїха. Ой, піду та піду, домів не вернуся.
***
А тим часом баба стоїть біля моря і кидає канапки з маргарином та морквою. Не бере море. Гойдає на хвильках, та й викидає.
«Не треба», – каже.
«Сите я», - каже.

#химерна_проза