01. Втрачена Слава

Троє зведених родичів торували свій шлях засніженою пусткою. Просуваючись на північ, із кожним тижнем вони стрічали все менше й менше міст, а за останні три дні й узагалі не бачили й навіть жодного хутора чи зимівника, не кажучи вже хоча би про якесь таке-сяке село чи селище. Змерзлі коні, що вони на них їхали ще із самого дому, будучи породою південною, не виносили таких холодів, і з кожним днем рухалися все повільніше, кволо пересуваючи копита по вкритому настом ґрунту зі стирчачою із нього пожовклою й всохлою степовою травою. Білий іней вкривав рідкі кущі, які були єдиними рельєфними випуклостями у безкрайному білому морі.

Троє пригодників орієнтувалися по сонцю. Їхні спільні навички допомагали торувати шлях, адже паладінка свого часу вивчала мапи, ще перебуваючи в межах штаб-квартири Ордену, тож могла визначити орієнтовний напрям до Лібвика, а варвар, що звик орієнтуватися на місцевості, за непрямими ознаками також міг визначити ймовірний напрямок. Врешті, їхні спільні спроби зазнали вдачі, й на горизонті почало виднітися щось схоже на димок. А це - ознака населеного пункту.

Та сьогодні вони не встигнуть дійти до нього, та й, враховуючи стан коней, не факт, що й завтра до ночі встигнуть. Так, чи інак, а треба було ставати на нічліг.

- Краще б їм там всім згоріти та відійти на Небеса отим димом, - похмуро пробурчав Агарес, кутаючись в теплий плащ, не ускладнюючи собі життя поясненнями - хто саме ті "вони" та чим бідолахи заробили таке відношення, - Інакше я сам їх повбиваю... - врешті решт, він зараз був просто злий.
Злий на старшого брата за те, що через нього не закрив останній контракт, бо ж клятий чаклун, за голову якого платили непогані гроші, виявився його родичем.
Злий на старшу сестру, яка вибішувала його своєю "праведністю" та не дозволяла зганяти обурливу лють на випадкових зустрічних. Навіть коли вони, оті зустрічні, того заслуговували!
Злий на татуся Крона, якого, схоже, десь таки вколошкала чергова пассія, що, можливо, народить ще одного брата або сестричку - Агарес вишкірився - молодшеньких.
Але більш за все він був злий на кляту білу пошесть, що вчора кидало щедрими жменями під каптур, змушуючи южанина плюватися прокляттями та мерзенним снігом, котрий сьогодні мстиво набивався за халяви чобіт.
- Та хто, дери їх зелені, селиться в такому дубаку?! - гнівно проричав Агарес, провалившись ногою в невелику ямку та відчувши, як холодна цівка ковзнула по гомілці. Навіть в гоблінів, що вкрали його малюком, було ліпше за цю замерзлу пустелю! І це при тому, що та наволоч не забувала кожного дня нагадувати за долю хлопчика стати головною стравою на якомусь там святі низькорослих потвор, тикаючі в боки людського дитяти та не розуміючи, чого він залишається таким худорлявим, хоча їсть вдвічі більше за орка... Ха! Дурні! Втім, не були б дурнями, не нажерлися б отрути. Знали б вони, чого коштувало нескладному кістлявому малому роздобути ту погань, що вбила іншу погань. Добивати їх було особливо приємно, хоча не те щоб цей подвиг значно покращив подальше життя малого. Ностальгія...
Після того, як нога вкотре потрапила в ямку, Агарес скривися та був змушений взятися за вірний дворучник в масивних дерев'яних ножнах, які самі по собі можна було використовувати, як бойову палицю. Взявся не для того, щоб почати виплескувати свою злобу - він покосився на брата з сестрою та зітхнув - ні на кому було. Благородна зброя цілком годилася як сліга для цього білого ненависного "болота". Завдяки вмінням та природній спритності, Агарес досі не зламав собі ногу. А ось якщо зламається не такий спритний кінь, скотину доведеться покинути прямо тут - не тащити ж за собою по снігу? Хоча, дивлячись на явно незвичний до таких умов транспорт, здавалося, що тварина вже й так околіла, просто сама ще це не усвідомила. І це дивним чином поєднувало хлопця із його скакуном, викликаючи навіть більше теплих почуттів, аніж юнак відчував до родичів, які здавалися йому мерзотно задоволеними.
Клятий сніг! Клятий холод! Кляті брат і сестра! І батько!..
Агарес насупився, продовжуючи щупати дорогу під білим настом, погляд його вперся в димні стовпи вдалині - у його очах, чорнота котрих робила їх якимись порожніми, відбивалися вогні неіснуючих згарищ.
- Привал? - цикнув він зубом, звертаючись до супутників, не дивлячись на тих, з ким розділяв єдину кров. Кров того, хто зненацька зник, зірвавши своїх дітей з теплих насиджених місць у пошуках пропажі.

"Найдеш сім'ю, слідуй за нею — ага, послухав один, — розмірковував про себе невисокий чоловік на коні, що виглядав занадто чорним в контрасті із холодним засніженим довкіллям. — Оце я вже гадав собі, що познайомлюсь з гарною панянкою, створимо сім'ю і поїдемо подорожувати, — закутавшись сильніше у своє забруднене темне лахміття, холодний погляд ковзнув з-під пасм волосся вперед на своїх супутників, — а це оці от. Сім'я. Ну так! Звідки на кладовищі гарна дівка візьметься? А от брат, що буде кричати "згинь, викрадачу могил" — оце авжеж! Гарне почуття гумору, пане Мефі!" — гнівний погляд ковзнув кудись вдалечинь, на той шлях, що вони вже пройшли за ці декілька тижнів.

Три вершника йшли пусткою мовчки. Замикав їх Артін, очі якого бігали хаотично бігали довкого, видаваючи внутрішні діалоги самим з собою. Він мав лише один кинджал на поясі, й на фоні більш оснащених бійців, що гарцювали перед ним, виглядав купцем, якого супроводжує охорона.
"Знав би він, що лопату я підняти самотужки не можу. Бо ж Мефі, — десь в закутках одежі боляче кольнув у бік схований чорний камінь оніксу, — Ой, пане Мефі, — брови нахмурились, виражаючи незадоволення, але очі видавали покірність, — все ви бачете й чуєте, мій пане. Чи то я звернувся до вас? Та ні, вам же там смішно й потішно від моїх страждань..."

Молодий чоловік пригадав зустріч з братом. Артін жив на кладовищі, оскільки після смерті матері лишилась йому лише її могила. З часом служки місцевого храму дали йому роботу доглядати могили на кладовищі. А з приходом Пана до нього він ще й почав експериментувати ночами з отриманою Силою. І хоча Артін намагався не привертати увагу до себе, але "послуги", якими він користувався дали небажані чутки. Так Агарес і найшов старшого братця, але сам Артін важав це черговим злим жартом пана Мефістофеля.
"Може вони мені не родичі таки? — продовжував молодий чаклун внутрішню розмову, звертаючись чи то до себе, чи до пана, — прізвища схожі й батьки наші любили дівок міняти, та це ж не щось рідкісне. В кожному селі таких дітей безбатченків багацько найти можна!"

Попереду відгукнувся молодший. Артін Кроні бачив лише його спину з усіма тими списами та зброєю, що той віз на собі. Понурим голосом старший син Крона дав коротку відповідь:
— Можна.

В авантюристів не було іншого виходу: сонце стрімко сідало за горизонт, а в снігових пустелях, на кшталт цієї, разом із сутінками одразу приходив лютий холод. Саме тому вогнище слід було готувати завчасно. Агарес запропонував зробити привал першим, Артін - погодився. Сестра-паладінша особливо не відреагувала, що можна було цілком сприйняти за факт того, що й вона не проти дати коням трохи перепочинку, та й самій зігрітися. Хто зна, в яких вона думках перебувала, що не взяла участь в активній дискусії: може, згадувала мапи, що вказували напрям до Лібвика, а, може, й дитинство згадувала, адже усіх трьох об'єднував шматочок спільної історії, хоч і короткої. Тоді, в дитинстві, усіх їх, з різних причин, батько забрав Крон забрав до свого селища, під опіку власних батьків, аби надати своїм нащадкам прихистку. Лише кілька років вони пробули разом: потім паладиншу забрали в Орден в услужіння, Артін - втік до рідного містечка, дізнавшись про смерть своєї матері, й лише Агарес залишився в околицях селища, все ще допомагаючи діду й бабі час від часу.

Пройшовши ще з півгодинки, останній запримітив гарне місце для привалу. Тут кущі були трохи густішими, аби прикривати вогнище від морозних вітрів та маскувати запах коней та людей від можливих хижаків, що тут водилися. Ба, більше: на кущах, подекуди, виднілися яскраві ягоди, в яких варвар швидко упізнав червону калину. Повноцінною їжею її навряд чи можна було назвати, але в якості закуски до юшки та гречаних сухарів - мало бути саме те.

Пригодники швидко розбили табір та організували кострище, тож, коли останні промінчики вечірнього північного сонця зникли за горизонтом, їх невеличкий табір вже був наповнений запахами м'ясної юшки, замішаної на топленому снігові й сушеному м'ясі з овочами. Вечеря пройшла спокійно, коні отримали останні залишки запасів зерна й тихенько пощипували приморожену степову траву. Лишалося лишень визначитися з порядком чергування.

Оскільки вас троє, довгий відпочинок займе 9 годин (по 3 години кожному на чатах). Якщо хочете щось підготувати іще перед відпочинком - давайте заявки. Також вкажіть хто коли буде чатувати.

- Візьму першу варту, як ви не заперечуєте... Сестро? Брате? - запропонував Агарес, сито потягнувшись, наче великий кіт, простягаючи руки до полум'я. Він по черзі подивився на родичів, очікуючи заперечень. Не те, щоб він був налаштований на сперечання - після гарячої вечері та трохи відігрівшись біля полум'я, хлопець прийшов в непоганий настрій... Ну, як непоганий? Навколо все ще була огидна снігова пустеля, а разом із нічним сутінком і холод навалився із новою силою, але ж зараз не треба були нікуди пнутися крізь білу безмовність. А ще він висушив біля вогню затекший льодяною сирістю чобіт. Це, принаймні, якось мірило його з мерзотною дійсністю поза колом хиткого тепла. Ще й кислиця дрібної калини приємно лопалася червоними бульбашками на язику.
Крім того, вже досить досвідчений, незважвючі на свій короткий вік, мандрівник розумів, що зручніше чатувати саме зараз, коли тепло денного переходу та ситної їжі іще бадьорить тіло та розум. Сон забере тепло відсутністю рухів, сповільнить кров в жилах, затьмарить ясність думок - після пробудження людина зазвичай млява і розсіяна. Проста життєва мудрість. А ще, сил в нього було явно більше, аніж у старшого брата. Артін виглядав виснаженим. Хоча... він завжди виглядав виснаженим, хто зна чому...
- Друга варта - найтемніша, - продовжив Агарес, - Тому непогано було б її взяти тобі, сестриця Атея, з твоїм темнобаченням, - пояснив він свої слова, - Ну а ранкове чатування залишити на братця Артіна, він якраз встигне відпочити та виспатися, а в світанкових присмерках йому буде зручніше орієнтуватися, ніж у темряві. Що скажете?

— Не погоджусь, — пролунав голос старшого брата, такий же холодний як пустка, в якій вони знаходились. — Другу варту я заберу. Я при храмі працював, певен, що й так само в Ордені привчали досвіта вставати, — Артін вже котру ніч відстоював свої нічні посиденьки. Все ж саме в цей час він звик експериментувати з Силою, що йому надав пан. Власне, "Сила за Силу" — така угода була з Мефістофелем, через що Артін Кроні став дуже комплексувати, що не може підняти ні меча, ні інструмента, не доклавши більше зусиль. Але цю інформацію він ретельно приховував, тим паче від рідні. І користувався нагодою старшого, аби перекладати фізичну роботу на Агареса.
— Тож сестриці то якраз звично, а я потерплю. Най вона відпочине, — голос став м'якше, як бурулька, що навесні починає таяти. Артін ще приховував від рідні, що з Сили чаклун взяв собі нічний погляд. І то трішки його видавало, бо ж очі при цьому диявольско страшними ставали. Але це і за могилами слідкувати зручності надавало, й взагалі корисно було йому мати таку перевагу. Принаймні проти людей, що можуть до нього навідатись вночі. Наприклад, як один молодий гарячкуватий парубок на ймення Агарес захтів якось перемогти чаклуна, а зустрів братика. Важко вгадати, чи то Артін врятувався від несподіваного прийому незванного родича, чи молодшенький міг би схопити один із експериментів Сили Мефі на причинне місце.

Не чікаючи відповіді, середня дитина Крона закрила очі, готуючись чимдуж швидше заснути. Щоб у Агареса й шансу не було сперечатись з ним, хоча саме від вартового залежало, кого він розбудить наступним. Але відпочити Артіну треба було, з чим він з братом погоджувався, і з приходом його сну, розвіялось і магічне полум'я.



Останній раз редагувалося: Mefi (Вт Жовт 08, 2024 12:38 pm), всього регувалося 1 раз(-и)

Атея була звична до тривалих мандрівок, рогаті лицарі ніколи не були особливо посидючими. Хоча вона і шанувала добрий відпочинок не менше, щоб зберегти своє світло варто дбати не лише про дух, а й про тіло.
Всю дорогу вона розмірковувала про наслідки свого вчинку - отак довіритись чуттю, відірвати своїх родичів від справ і піти в пошуки...Один надутий всю дорогу, а інший зубами цокоче так що жаль бере. Брати змінились, виросли, змужніли, набули власного характеру. В дитинстві здавалось що в них більше спільного, зараз - що кожен пішов своєю дорогою і це їх різнить куди сильніше.

Привал наповнив шлунок їжею, і настрій покращився. В голосах братів впізнавались знайомі нотки, та й поведінка викликала ностальгію за дитячими роками.

- Я візьму години перед світанком - спокійно сказала Атея - Агарес, як сильно змерзнеш, можеш проситись грітися до мене, а піду чатувати - бери мою ковдру змерзлюк такий. А поки всім добраніч.

Вмостившись на щедро оздоблений рослинними орнаментами щит вона вкрилась теплою ковдрою від якої пахло дорогою і підмерзлим небіленим конопляним полотном.

Агарес не став сперечатися із братом - він же і не наполягав на чергах, окрім першої. А її хлопцю залишили. Отже, кого будити другим його не дуже турбувало. Він лише фиркнув під носа на коментар сестриця Атеї, передражнюючи її тихесенько:
- Змерзлюк...
Подув вітер, видуючи тепло згаслого вогнища і молодший із Кронів поспішив набрати сухостою, кутаючись в плащ. Здобути хоча б якесь джерело тепла здавалося йому наче не найважливішим саме зараз. Але і уваги хлопець не втрачав. Коли кресало вибило іскри на гілля та трут, народжуючи невеличке поки ще полум'я, Агарес гордо подивився на брата Артіна, чаклунських штучок якого не вистачало навіть на підтримання нормального вогнища, та на сестрицю Атею, що вже спокійнісінько сопіла собі під ковдрою. Якщо вона вважає, що хлопець не скористається її пропозицією, то вона помиляється. Мерзнути хлопець не збирався, та перебратися під теплий бік сестриці був зовсім не проти. Але - після варти. Нехтувати безпекою рідних Агарес собі дозволити не міг. Вони, бач, і так почали закінчуватися... хєх... клятий батько, як же тут холодно!..

У цих краях дійсно було морозко, але не для всих. Двоголовим велетням, до прикладу, одяг був ні до чого: вони ходили собі й бродили пусткою у пошуках поживи в одній лише пов'язці. Пригодники, а також їхні коні, якраз могли вважатися підходящою здобиччю для таких гігантів, тож недивно, що один із них швидко дістався табору.

Хто б там не був на чатах, але він почув спочатку полохливе іржання коней, а потім - гучний рев. Протерши очі, одне з Кронових дітей побачило, як двоголовий велет підіймає одну з коняк, маючи намір її з'їсти.

Кидок 1 - час появи ворогів (1-2 - перша варта, 3-4 - друга варта, 5-6 - третя варта). Хто на варті має кинути перевірку на уважність, природу або виживання: на 20+ вартовий встигає всіх розбудити до того, як почнеться бійка, на 15+ вартовий встигає всіх розбудити, але велетень з'їдає коня, на 10+ вартовий не встигає всіх розбудити і усі крім того хто був на чатах пропускають хід (а велетень з'їдає коня), на 5+ вартовий заснув і також є застигнутий зненацька.
Кидок 2 - ініціатива ворога (мод. -1). В будь-якому разі кидайте ініціативу. Резолв буде у відповідності до неї (але пости можете писати в будь-якому порядку).

Користувач 'Влад Кайола' здійснив наступну дію: Кидання кубиків

---

#1 '1к6' : 3

--------------------------------

#2 '1к20' : 15

Артін розпалив собі магією вогнище і під тихе потріскування полум'я розглядав кущи довкола, гадаючи, який експеримент провести цієї ночі. Отак під уявні чорні овечки, в що перетворювались його думки, він і заснув знову...

Останній раз редагувалося: Mefi (Вт Жовт 08, 2024 12:54 pm), всього регувалося 1 раз(-и)

На своє лихо чаклун пробудився від реву й тільки міг, що побачити, як велика постать доїдає їх коня. 
— Та прокидайтесь же! — верескнув в вухо братові він, згадуючи, що це була його зона відповідальності.

Спойлер :

Останній раз редагувалося: Mefi (Вт Жовт 08, 2024 1:00 pm), всього регувалося 1 раз(-и)

Користувач 'Mefi' здійснив наступну дію: Кидання кубиків

---

#1 '1к20' : 5

--------------------------------

#2 '1к20' : 6

Почувши якесь шебуршіння та панічне передсмертне іржання кіня, Агарес, що затишно пригрівся під боком в сестриці, підхоптвся на стопи, наосліп підхоплюючі зброю, намагаючись швидко відігнати сонну слабкість та оцінити ситуацію...

[Ініціатива +4]

Користувач 'alter.mi' здійснив наступну дію: Кидання кубиків

---

'1к20' : 11

Ініціатива +1 bizarre_rider 1 рази (раз) кинув 1к20 :

7

Маючи твердий намір виспатись і достатньо довіряючи братам що аж сперечались за черговість варти Атея спала собі міцним сном.

Раунд 0: Етін з'їдає коня
Раунд 1: Усі прокидаються, Етін отримує сюрпрайз і ходить)
Раунд 1,5 (зі зміщенням): ходить Агарес (15), потім Етін (14)
Раунд 2: буду резолвити в порядку: спочатку Артін і Атея (, потім Агарес (15), ну і наприкінці вороги
Зараз (для прискорення і щоб у "раунді 1,5" двоє з трьох гравців не пропускали хід) я походжу ворогами двічі. Агарес також має зробити 2 ходи, усі інші - по одному.

Артін бачив сьомий сон, коли почув іржання чимось сполоханих і занепокоєних коней. І як він міг заснути? Добре, хоч, що вугілля кострища не до кінця згасло: можна було кинути кілька хворостин, й вони розгоряться доволі таки швидко. Та й родичі його й досі думали, що в темряві він сліпець, тож задля підтримування цієї легенди підживити вогнище було справою необхідною.

Спочатку - кинути більшість заготовлених гілок на вуглі, потім - будити товаришів. Хоча, будити їх, власне, й не довелось. Двоголовий гігант, підхопивши коняку, заревів, підніс кобилу, що не припинала вибрикуватися й лягатись, до рота, й відкусив обома своїми пащеками по ласому шматку свіжою конини, після чого відкинув скривавлену помираючу тварину додолу. Тепер вона не мала втекти.

Еттін наївно думав, що він вийде з цього бою переможцем. Дві пари очисьок втулилися в того, хто прокинувся швидше за всіх інших, і вже стояв напоготові. Агарес видавався найнебезпечнішим з усіх: хирлявий чаклун був для гіганта комашкою, а паладиншу-жінку той узагалі відкидав з рахунків. Взревівши ще раз, він кинувся на зустріч варвару, якому, можна сказати, пощастило, адже полум'я загорілось достатньо швидко, аби той зміг узріти небезпеку.

Агарес зрозумів одразу (Виживання: +5) : цей ворог був єдиною їхньою загрозою. Він знав, що Етіни, які й без того вважалися доволі таки конфліктним видом, терпіти не могли інших Етінів, оскільки розмова між двома Етінами майже завжди преставляла із себе нерозбірливу лайку із чотирьох войовничих голів. Через це більшість еттінів жила насамоті, шукаючи інших тільки для розмноження, і ця особа не мала бути виключенням.

Влад Кайола 4 рази (раз) кинув 1к20 :

1 , 15 , 8 , 10

чотири атаки на "+7": дві бойовою сокирою, ще дві - моргенштерном
Влад Кайола 8 рази (раз) кинув 1к8 :

1 , 7 , 4 , 6 , 3 , 7 , 1 , 2

чотири шкоди (на 2к8+5 кожна) у разі попадання супроти КО18

Резолв кидків дам окремим постом одразу після цього

Двоголовий гігант на стільки сильно хотів спекатися найнебезпечнішого, на його думку, супротивника, що перший удар прийшовся по його власній нозі. Взревівши від люті, він зосередився на варварі, й другий удар досягнув цілі, але останні два прийшлися або повз, або на обладунок, бо біль від пошкодженої ноги доходив до свідомості гіганта досить повільно. Це був гарний шанс для авантюристів, аби розправитися з нападником одним згуртованим шквалом ударів.

Артін:
Атея:
Агарес: -15хп
Велет: -12хп

Відігнати сонливу слабкість Агаресу допоміг здвоєний удар чимсь важким і гострим, який хлопець, нажаль, не зумів заблокувати повністю. Біль блискавкою вдарив по мізках. Багряна пелена люті важкою вуаллю впала перед очима, прояснюючі зір... чий же це кінь помирає від страшенних рваних поранень, жалісно покликаючи до хазяїна?.. це хлопець не роздивився, потім, після бійки.
Клятий велетень! Ні, Агарес його розумів - якщо жити у цій засніженій холодній пустелі хто завгодно збожеволіє, але ж жерти коників добрих людей?..
Клятий братець! Це ж треба було прогавити оце ось одрпобло! Та він же топоче, як... як.. велетень!! Ще й по скрипучому снігу!!! Принаймні, Артін здогадався підкинути гілок у вогонь і можна битися не наосліп...
Але ж мало того, що молодший з Кронів не додивився чудовий сон, іще і пробудження було болісним. Злоба поглинала хлопця, розвиваючись колючим жаром по жилах.
Агарес почув низький погрозливий рик та лише через мить зрозумів, що цей звук линає з його власного горла. Припавши до землі, наче дикий звір, готовий кинутися на ціль, Агарес, скаженіючи від люті, кинувся на ворога. У полум'ї багаття блиснув його меч, вибухаючи серією важких ударів.

Прокинувшись від гучного реву  і наляканого ржання коня Атея схопилась на ноги, щоб якраз побачити двоголового велета з яким уже бився Агарес.
Вхопивши свій меч обома руками вона двічі атакувала непроханого нічного гостя.

Перша атака +4
bizarre_rider 1 рази (раз) кинув 1к20 :

2

Ушкодження
bizarre_rider 1 рази (раз) кинув 1к10 :

2

Божественна кара при попаданні
bizarre_rider 1 рази (раз) кинув 1к8 :

2

bizarre_rider 1 рази (раз) кинув 1к8 :

3

Друга атака +4
bizarre_rider 1 рази (раз) кинув 1к20 :

15

Ушкодження
bizarre_rider 1 рази (раз) кинув 1к10 :

5

Божественна кара при попаданні
bizarre_rider 1 рази (раз) кинув 1к8 :

2

bizarre_rider 1 рази (раз) кинув 1к8 :

7

Артін, мабуть, вирішив, що його вклад у битву скінчився на тому, аби прокинутися самому, розбудити побратима й посестру, та кинути трохи гілляччя в багаття, тож крок убік був єдиним, що той зробив, допоки Атея прикликала свої паладинські сили. Накинувшись на двоголового етіна, що гарненько так приклався як до себе, промахнувшись по ворогу й вмазавши себе по нозі, так і до худорлявого варвара, вона добряче таки йому ввалила, з Божою поміччю.

Та наймоцніше пройшовся по гіганту Агарес. Увійшовши в стан непереборної люті, він почав наносити серію ударів. Перший, третій.. Десятий! Варвар прийшов до тями, коли мордував уже мертве й понівечене тіло велета. Він був виснажений, але задоволений: вони перемогли.

До світанку лишалося ще кілька годин, тож мандрівники встигли іще відпочити, а дехто навіть і подрімати, й уранці, зібравши табір, вони рушили до міста. От тільки, як саме вони будуть рухатися до нього, маючи лише двох живих коней, лишалося поки що загадкою. Копитні, навіть втомлені й виснажені, дозволяли рухатися швидше, аніж пішки, даючи шанс дійти до міста без іще однієї ночівлі в дикому полі.

Етіна перемогли. Третє чергування взяла на себе Атея, тож її одна комірка не відновлюється. Усі інші завершають довгий відпочинок (а конкретно - Агарес відновлює хітпойнти та позбавляється втоми). Можете (кому дозволяє клас) обрати нові спели що визначаються після довгого відпочинку.
У вас зараз два коня, третій був убитий. Якщо знайдете спосіб якимось чином отримати третього - дійдете до міста в цей самий день. Якщо ні - треба буде пришвидшуватися, а це дві перевірки - по Конституцій та по Виживанню від кожного складністю 15 якщо ви їдете на конях по черзі (або ці ж самі перевірки з перешкодою, якщо пішки буде рухатися хтось один). За один провал отримаєте 1 рівень виснаження (але до міста дійдете), за два провали - два рівня виснаження й нікуди не дійдете. Можете не пришвидшуватися і піти у звичному темпі. Ну або якийсь свій варіант

- Клятий братик... - ледь чутно пробурчав Агарес. Хлопець важко дихав, спершись лобом на ефес меча, все ще встромленого в порубане тіло велетня. Метал, розігрітий долонями юнака, жаром швидкоплинної битви та кров'ю ворога, швидко остигав в передранковому морозцю, охолоджуючи скажену лють, що багряною вуаллю затуляла очі ще декілька секунд тому. Знову він зірвався. Вперше цей важкий, тягучій, але такий приємний гнів заволодів Агаресом ще в дитинстві, тоді - в лігві зеленопиких покидьків. Вседозволеність. Сила. Задоволення. Цей червоний раж давав навіть більше. Якщо б не відповідальність. Добре, коли поряд є той, на кого можна виплеснути цей багрянець. А якщо ні? Погляд хлопця метнувся вбік та уперся в брата. Очі холодно та гостро блиснули в світлі багаття. Здалося, що очі Артіна теж палали полум'ям. Просто здалося. Або ні.
Рикнувши під носа ще одне прокляття, остаточно відпускаючи позикову міць та відчуваючи перші ознаки втоми, Агарес висмикнув вістря меча з ще теплого м'яса та підійшов до вбитого двоголовою потворою коня. Цикнувши зубом, хлопець знайшов підбиту чимсь досить м'яким попону, мовчки підкинув до багаття ще гілок та, не виходячи з кола тепла, почистив від крові свій меч, а вже потім і себе. Сніг, що він використовував замість води, неприємно вистуджував шкіру та одяг. Хоча б волога досить швидко висихала біля вогню. Привівши в порядок зброю, одяг і самого себе та трохи відігрівшись, Агарес все так же мовчки забрався під ковдру на щиті сестриці Атеї, вдячно кивнувши їй, та все ж промовив:
- Я досить міцний, щоб дістатися до того клятого селища і пішки... - молодший з Кронів не дуже кортів балакати саме зараз, бо ж, знаючи себе, був спроможний влаштувати гучний скандал і зіпсувати ті тендітні стосунки, що почали встановлюватися між ним та старшими родичами, а тому було за краще промовчати. Навіть якщо метушливий галас брата Артіна вибішував в рази більше за його бігаючи очі. Принаймні, той знає, що винен, нехай і не бажає брати відповідальність... Кляту відповідальність. За кляту конягу. Дохлу.
- Як висплюся, - додав Агарес, вкриваючись майже з головою. За декілька годин почнеться довгий та, вочевидь, складний день.

Недодивившись сон, і недовиспана через варту одразу після бою, Атея мала дещо зачуханий вигляд.
Проте чергування дало можливість подумати над неприємною пригодою що сталась з конячкою, розчепити попругу і стягти сідло та суми.
Поки брати бідкались та збирали табір, періодично підколюючи один другого паладиниця занурилась в медитацію, даючи їм можливість насолодитись спілкуванням.
Опісля кинула Артіну:
- Кобилка звичайно була непогана, але прикипіти душею до неї я не встигла. Перевірте чи все спакували, і непозатовкайте один другого поки мене не буде.
Паладиниця відійшла від місця табору якраз на стільни щоб голоси братів ледь доносились.
Звернувшись до сил Древніх в світлі ранкового сонця та сяйві дрібних голочок паморозі Атея промовила слова пошуку і заклику. Морозне повітря пронизало ржання і легкий поступ копит. Чубара кобила із темною лискусою гривою підійшла до паладиниці та притулилась мордою.
- Привіт, Космея. Доведеться тобі трохи поскакати морозом.
Кобила у відповідь пирхнула і вони разом попрямували до табору.

Заміна заклинання Підтримка на Пошук скакуна.
Космея - фея, форма Бойовий кінь.