01. Втрачена Слава

- Матір моя, яка красива дівчинка, - звернув увагу на нову учасницю їх групи Агарес, роздивляючись статну величну кобилку, що трусила за сестрицею. Тикнувши ліктем в бік братця Артіна, юнак вказав кивком голови на оте диво дивне. Його власний кінь, нібито заревнувавши, ткнувся м'яким, трохи вологим носом в шию хлопця та тихо фиркнув.
- Ти в мене теж красунчик, - приголубив його Агарес та протягнув скакуну частування, відчувши як бархатисті губи обережно забирають з долоні ягоди. Нехай коник був куплений нещодавно, але ж тварин житель безкінечних південних рівнин любив і якщо вчора в нього просто був не самий кращій настрій, то після завзятої, хоч і короткої битви вночі йому трохи полегшало. Випустив пару, так би мовити. А саме зараз настрій юнака і зовсім зробив те, що не вдавалося температурі ранкового повітря, незважвючі на яскраве, але холодне сонце, - впевнено перетнув нульову позначку і придбав знак плюс. Насправді, він не дуже бажав цілий день бігти. Ще й з вини братика, що прогавив кляту гору м'яса, що навіть в мертвому виді височіла над засніженою пусткою. Тепер потреба в тому зникла.
- Атея, а ти цю гарнюню зі снігу зліпила, чи що? - поцікавився молодший з Кронів в сестриці, продовжуючи вичісувати гриву свого коня.

Кобила дійсно була виглядала особливою: крупніша, свіжіша та більш статна за інших двох, виснажених довгим переходом. А очі... Поглянувши в них, ставало зрозуміло, що породи вона такої, що не водилися в цьому світі. Космея ніби жадала бути прикликаною для подорожі зі своєю посестрою, тож тепер схильним до конспірології авантюристам могло здатися, що і напад етіна, і вбивство саме Атеїної кобилки не були випадковостями.

Так вони й поїхали, не втрачаючи час, аби добратися до міста до того, як зтемнішає. По центру - паладинка верхи на коні, що показово вирізнявся з-поміж інших, по праву її руку - задоволений тим, що лишився в статусі вершника, а не йде пішки, Агарес, а по ліву - хитрий Артін, що ніби як вийшов сухим із води з цієї пригоди. Отак, не зупиняючись, орієнтуючись на темні вертикальні смужки, що сочилися з димарів містян, вони й дочимчикували до Лібвика.

Лібвик виявився невеличким містечком, усього лишень на кілька десятків хатин, оточений дерев'яним частоколом. На мапі він виглядав більш серйозно, з тієї, мабуть, причини, що густота поселень тут була мінімальною, а, значить, і місця, аби змалювати Лібвик на папері, було багацько. Через свої віддаленість від торгівельний інших шляхів, тут не було ані кузні, ані торгових рядів з розвинутою інфраструктурою, що могла би стати заїжджим авантюристам у нагоді. А все тому, що пригодники тут бували хіба що раз у п'ятирічку, не частіше, то й потреби не було.

Окрім звичайних дерев'яних одноповерхових житлових хатинок із мешканцями тут було три кам'яні будинки: двоповерхова гранітна капличка із символом Келемвора, гаромнійно розміщена біля кладовища, шинок, другий поверх якого був дерев'яним, а також триповерховий помпезний маєток у центрі міста із мармуровими колонами й статуями, оточений доглянутими вічнозеленими деревами, серед яких виднілося й кілька фруктових, які невідомо як плодоносили, і чи плодоносили взагалі, враховуючи місцевий клімат.

- Егей, подорожні! Які справи привели вас до славетного містечка Лібвика, га?

Голос вартового долинав з оглядової вежі над воротами, які нині було зачинено. Його напарник також виглянув назовню, розглядаючи авантюристів, бо ж нечасто в цих краях можна було побачить приїжджих, після чого спустився донизу. Зазвичай міста тримали ворота відчиненими увесь світловий день, доки сонце не сяде за обрій, та тут, мабуть, було на стільки мало туристів, що їх відкривали хіба що за вимогою, коли в містян чи гостей була в тому потреба. Тож і зараз, не зважаючи на те, що сонячне проміння все ще освічувало мерзлий степ, ворота було замкнуто.

Атея отримує Натхнення за те що гарно знає можливості свого персонажа :-)
Вцілому, охорону вдовольнить будь-яка відповідь (якщо вона, звісно, не буде агресивною абощо), тож ворота вважайте що відчинять вам (і ви зможете побачити все те що всередині - маєток, шинок, каплицю й хатИ

- А бажання просто зігрітися та поїсти нормальної гарячої їжі недостатньо, добродію? - досить привітно, хоча і бурчливо відповів Агарес на питання вартового, але, подумавши секунду, подивився на сестрицю, нібито передачі їй відповідальність за подальші перемовини, - за довгий холодний день настрій юнака знов скотився в тихе обурення і він вирішив, що згарячу може нарубати дров... або вартових, як ті стануть на його шляху до теплого затишку шинка. В цьому містечку просто повинен бути хоча б один такий. Місцевим же ж треба десь випивати? Якщо ж такого закладу у цій дірі не передбачено... що ж - це вже буде проблемою містечка, а не його, ввічливого Агареса. Поки що - ввічливого.

Час від часу Артін кидав погляди в бік кобили, що так грайцувала собі спокійненько перед ним, несучи його старшу сестру. Важка, вже замерзла крапля, виблискувала на його чолі. Ніт, дійсно почерк витівок Мефі! Сестра сильна, а ти, Артіне, навіть із запозиченою моєю Силою, ніц не можеш. Молодший сам велета зарубав. А ти, ти знай своє місце, сторожка упокоєних душ! Та слухайся й корися пану.  Сказав пертися з "сім'єю" за три чорти — то виконуй мовчки й терпи холод. Й не сопи так злісно, бо втомишся й сконаєш прямо на коні! Отакий собі діалог будував Артін в голові. Схований же в одежі онікс мовчав, залишаючи роздуми чаклуна без відповіді.

Голос вартового вернув Артіна до реальності й перед ним постали ворота. Дійсно, а нахіба вони сюди перлися? Сестриця їх втягла, то най і відповідає. Але першим голос подав Агарес. Відкинувши чорне пасмо з чола, одразу знявши і виблискуючу бурульку, Артін глянув косо на брата. Але з ним він був згоден. Зігрітися був би не проти. "Може з воріт зробити дрова..." — майнула думка в голові втомленого мандрівника.

Лібвик привітав мандрівників закритими воротами. Що ж, не кожне містечко може похизуватися бурхливою торгівлею чи навалою проїжджих. Ворота замкнені, але варта не дрімає, що вже добре.
Агарес явно перемерз, не звиклий до такого клімату - он і Артін надутий як ворона. Треба відпочити, сон в ліжку всім буде на користь.
- Ми мандрівники, і волею долі прийшли в Ваше містечко. Шукаємо теплу вечерю і нічліг, тримаємо шлях із країв тепліших і південніших, можем здаватись грубуватими, але то все холод та втома.
Атея м'яко посміхнулась вартовому, бо направду і сама вже думала як додивитись перебитий сон.

- Звісно-звісно, проходьте-проходьте, ми завжди раді вітати подорожуючих мандрівників. Пропоную заглянути в нашу корчму - там вас за невеличку плату зігріють борщем та оковитою, усе - з місцевої продукції, - промовив другий вартовий, відкриваючи одну стулку воріт, даючи, тим самим, вершникам можливість потрапити всередину. - Наш народ зголодав по новинах та свіжих історіях, тож не ображайтесь, шановні...

- Я більше питав про те, що взагалі такі як ви роблять в богами забутих регіонах півночі, - продовжив мовляти перший. - Але нехай уже...

Не довго думаючи, всі троє рушили в сторону корчми. Вона була одна-єдина на все місто, тож навіть не мала назви. Над дверима з кривих дощечок був сколочений напис: "Корчма". То, мабуть, було зроблено для приїжджих, бо ж місцеві й без того мали знати, де вона.

Обабіч двоповерхової споруди височіли дві дерев'яні господарські будівлі, одна з яких, судячи з іржання, була конюшнею. Всередині виявилося чотири стійла, й лишень одна кобила. Це, разом із відсутністю в корчмі гостьових кімнат, свідчило про не дуже гарні для містечка часи. Так-так, ви не помилилися: судячи з того, як був оформлений другий та перший поверхи, це була звичайнісінька кнайпа, де була можливість посидіти й потриндіти до вранішньої зорі, та не було простору для ночівлі. Хіба якщо хазяїн віддасть для цього власну спальню. А дружину, тоді, куди?..

Перший поверх виглядав доволі таки просторно. Якщо прибрати столи, тут потенційно могли розміститися всі жителі Лібвика, та наразі їх було менше десятка. Троє з семи столів, як і барна стійка, порожніли, за іншими ж сидів місцевий люд. Компанія з трьох селян сиділа за одним, випиваючи; за іншим двоє молодиків різалися в наперстки. Ще за одним одиноко сидів чоловік середнього віку в ошатному вбранні й щось занотовував у записник, а молода пара окупувала кутовий столик, романтично про щось воркуючи.

Поява авантюристів змусила усіх відвідувачів замовкнути й безсоромно подивитися на новоприбулих. Усі, навіть романтична парочка, мовчки дивилися на пригодників, аж доки корчмар не взяв слово.

- Проходьте-проходьте, гості дорогі! Почувайтеся як удома! - награно викликнув він, після чого місцеві повернулися до своїх справ, все ж, час від часу поглядаючи на подорожніх. - Обирайте собі столик до душі: перша стопочка кожному - за рахунок закладу!

— Так-так, пане господарю, дякуємо — улесливим голосом відповів Артін впевнено крокуючи до вільного столика посеред корчми. Вічно бігаючі очі сфокусувались на точці перед собою, а на звичному похмурому обличчі мага засвітилась посмішка, навіть достатньо щира на вигляд. Він зняв подорожній плащ й кинув на стілець, що підсунув собі для сидіння. Немов би плутаючись зі своєю екіпіровкою на поясі (хоча окрім кинджалу там особливо нічого і не було), він раптом дістав великий клик. Вранці Артін вирішив затроєфити із трупа, що створив на його варті для них пригоди, зуб. Все ж силу чаклун мав зі смерті, та й загалом окремі частини мертвих монстрів мають неабияку цінність. Тому він поклав на стіл великий клик, аби всім охочим було видно і продовжив:
— А добре ти його вколошкав, братику. На підході до цього міста, — звернувся до молодшого Кроні. Перше враження завжди було важливе, а вартовий вже обмовився, що тутешні ласі на пригоди та всілякі історії. — Зараз якраз гарно би попоїсти, — безтурботно глянув на ще пустий стіл Артін і потім на корчмаря, гарненько вмощуючись на стілець. Якщо його вже занесло засвіт, то хоч отримає з цього насолоду.

Останній раз редагувалося: Mefi (Ср Жовт 30, 2024 1:52 pm), всього регувалося 1 раз(-и)

- Вибісив, - коротко відповів брату Агарес, сідаючи на стілець, пристроївши свій чималий меч поряд, та продовжуючи кататися в плащ - він ще не зігрівся. Уточняти, хто саме довів його до кривавого сказу юнак також не квапився.
- Хазяїн, - хлопець вколов корчмаря гострим поглядом чорних очей, - Порадуйте нас місцевими кулінарними витівками. Борщ, так?
Агарес подивився на брата із сестрицею та додав:
- Неси побільше... і як є - перцю - мені, принаймні, - південна кухня, до якої звик юнак, завжди була пов'язана із різноманітними спеціями, тому відмовляти собі у такому ось простенькому задоволенні він не збирався.
- І чарку обіцяну не забудь, будь ласкавий, - широко посміхнувся Агарес корчмарю та натякнув на ще одну послугу, яку Крони очікували від цього чоловіка, - Воно до цікавої бесіди буде в самий раз, як вважаєте? - у спритних пальцях воїна блиснув золотий кругляш.
- Сестриця Атея, брате, - перевів погляд на своїх родичів Агарес, - А вам ота кам'яна домівка не здалася якоюсь дивною? Не занадто вона чужорідно виглядає для такого маленького містечка, як вважаєте?
Говорив юнак не знижуючи голоса та покосився на корчмаря, намагаючись за його реакцією зрозуміти ставлення чоловіка до маєтку та його власників. Зазвичай, люди мимоволі виказували острах, огидь та подібні почуття, хоча б на мить скривившись при згадуванні чогось неприємного. Крім того, якщо батько і гостював в Лібвику, старий пройдисвіт не обійшов би своєю увагою цю видатність забутого всіма богами, окрім Келемвора, містечка. Тут то й подивитися більше ні на що. Хіба що на той же храм.

Лібвик справді немав чим вразити проїжджих. Попри привітність корчмаря ставало очевидним що місце для ночівлі доведеться пошукати. Атея перш за все звернула увагу на особняк, попри явний занепад містечка хтось тут непогано так поживає, однозначно цікаво звідки ці статки. Це, звичайно, можуть виявитись лише залишки минулої розкоші - або ні.
- Справді, братику, не мало потрібно зусиль щоб в такому кліматі підтримувати красу зелені, а плодові дерева вимагають уваги ще більше.
Атея уважно роздивлялась реакції оточуючих, очікуючи що хтось Тай видасть своє бажання поділитись чутками та плітками.
Опісля і в храм можна навідатись, служителі всесправедливого Келемвора, як і їхній покровитель з однаковою гречністю вітають всіх.

Присівши за перший-ліпший стіл, й почавши хизуватися трофеєм, Артін помітив, як в очах місцевих зблиснула повага. Лише в одного з гостей була якась інша емоція, більш виважена, й схожа на цікавість, а не фанатичне захоплення сміливістю й відвагою авантюристів: це був чоловік в ошатному вбранні.

Шинкар, тим часом, гукнув другу свою донечку, адже перша вже обслуговувала столики, а для пригодників треба було виділити окрему офіціянтку. Старша, мабуть, вже була засватана, молодша ж ходила в дівках, тож це могло бути гарним варіантом віддати її тим, хто міг запропонувати потенційно краще життя, аби та вирвалася нарешті з цього місця й побачила великий світ. Такими хлопаками міг бути як Артін, так і Агарес - той самий герой, що вполював велета.

Що до останнього, до речі. Його слова про маєток не зустріли очікуваного гніву чи зневаги від місцевих: навпаки, йому здалося, що люд у шинку був навіть задоволений тим, що подорожній звернув на маєток увагу. Але, вцілому, слова про замок були проігноровані й формально ніхто ніяк на них не зреагував. На відміну від замовлення.

Гарненька й молоденька донька шинкаря вже несла пласку тацю з напитками та наїдками. Це виглядало в будь-якому разі смачнішим за похідну їжу: великий глиняний жбан пісного борщу із половником, миска зі зметаною, невеличка ємність із перцем, три глибокі миски й три дерев'яні ложки, з так само трьома чарочками міцної оковитої, миттю опинилися на столі авантюристів. Кожен із трьох Кронів, за бажанням, міг замилуватися красними пишними формами молодиці, що вабили погляд та видавали усі її жіночі принади лишень із найліпшого боку. Та потенційне милування красунею перервала несподівана поява корчмаря: попри те, що його донька принесла все, що замовляли авантюристи, чоловік тягнув іще одного підноса.

- О так, пан Свартан гарно організував догляд за своїм садом, та що б наш добродітель робив без нас, тих, хто фактично за ним доглядає, еге ж? - почувши останню фразу Атеї, мовив корчмар, виставляючи перед прибулими те, що приніс. Рівень цих частувань був набагато вищим, і, хоча й не міг посперечатися з наїдками, що їх споживали в палацах вельмож, однозначно не міг бути характерним для закладів на кшталт цієї корчми. Три дерев'яних келиха були наповнені пінним елем, який навіть кислятиною не воняв, а на фарфоровій тарелі умістилися тонко нарізані шматочки сала й іншого м'ясця.

- Це вам від о-он того добродія, - мовив корчмар, збираючись повернутися разом із донькою за барну стійку. Добродій, про якого йшла мова, був тим самим єдиним вишукано вдягненим чоловіком у цій харчевні: він попивав зі скляного бокалу вино й, на мить простягнувши руку зі своїм напоєм, він кивнув пригодникам і продовжив займатися своїми справами з документами.

Молодецьки замахнувши чарку оковитої, щоб скоріше зігрітися та ледь помітно скривившись, коли важкий жар прокатився до шлунку, вибухнувши швидкоплинною пожежею, Агарес трохи бешкетно підморгнув симпатичній дівчині, що сервірувала їхній із родичами стіл, та, нарешті, скинув важкий теплий плащ, повісивши його на свій меч, як на якусь вішалку. Корисна все ж зброя. І потвору двоголову нарізати на клапті, і у мандрівці замість дорожнього посоха можна використовувати, та й у побиті знадобитися по різному може. Хлопець любовно провів пальцем по масивним ножнам та, повівши широкими плечима, знову сів на своє місце. Поправив довге волосся, щоб не лізло у обличчя підчас їжі, трохи красуючись. Знову подивився на дочку шинкаря. Все ж він був юним та дещо запальним чоловіком і був би не проти скрасити ніч у більш приємній компанії, ніж родичі та коні. Не кажучи вже за того здорованя, іклом якого хизувався братець Артін. І навіть казкова Космея не переважувала ваги приємності... Але юнак все ще був не впевнений, чи треба їм оті проблеми - він це проходив не раз. Спочатку гаряча ніч із кокетливою красунею, а зранку хробаком крижаної води вимога татуся зганьбленої дівчини одружитися. А крижаного навколо і без того вистачало. Та й тікати від розгніваних родичів у цій засніженій пустці нікуди. Особливо, як тікати знадобиться без портків. Тому, сумніваючись в доцільності бажання відчути трохи "простого людського тепла", Агарес переключив увагу на поставлений перед ними піднос із елем та закускою. Піднявши келих у відповідь на жест чоловіка, що вирішив їх пригостити, хлопець відпив пахнучий хмелем густий напій, та вдячно кивнувши добродію, запропонував брату та сестрі:
- Запросимо щедрого незнайомця до столу? - погляд хлопця затримався на Атеї. Йому здавалося, що в неї більше шансів отримати згоду на таке запрошення.

З появою офіціантки пасмо волосся на чолі повернулось на своє звичне місце, а оченята забігали кружляти по таверні, вертаючись все поглядом до пишних форм. Сини Крона прийняли батькову удачу. Хоча старший син і жив достатньо відлюдькувато, але ворочати язиком він навчився. Й з протилежною статтю він теж зумів знаходити спільну мову, але щоразу це давалось важко. Недосвідчений юнак огортався червоним полум'ям на щоках, а думки починали плентатись між метою його перебування в данний момент та солодким звабним виглядом дівочим. Артін щиро вважав, що це прокляття йому дісталось від батька і якщо він прийме ці почуття, то доведеться далі нести відповідальність за наслідки й взагалі це принесе йому купу проблем. Мефі ж через свій приймач чорного онікса тихо підсміювався над тим, знаючи, що це не прокляття, й навіть не його витівки, а звичайна людська природа юних літ.

Блукаючі очі затримались на піднятому келиху молодшого в бік незнайомця. Артін, що хотів був віддати чарку братові, все ж взяв свою й випив одним ковтком. Він не любив міцний алкоголь, але довга холодна подорож й гарячі думки пдіштовхнули його до цього дійства. Поплескавши себе лодонями по щоках, він відігнав думки, а головне очі, від привабливих впадинок і соковитих опуклостей. Він кинув до рота закусь і взявся за келих, підтримуючи брата без згоди сестри:
— Так, шановний, просимо до нас, — очі все ще вертались до принад, але в голосі вже відчувалась та сама улеслива стійкість: — Бачу, бодай хтось зацікавився нашим важким шляхом, усіяним небезпечними монстрами!

Охайно вдягнена людина, почувши запрошення, кивнув і, закривши свого записника, встав з-за свого столу. Схоже було на те, що йому етикет не дозволяв нахабно підсісти до пригодників без запрошення. Судячи з усього, його мали тут знати, ба, навіть і поважати, адже нарізки явно не було в меню.

- Мої вітання вам, подорожні. Моє ім'я - сер Чорвал з роду Троношоломів, що багато сотень років прислуговуються у різноманітних справах вінценосним особам. І хазяїн Лібвику, пан Свартан, не є виключенням.

Гроссбух зручно лежав у руці чоловіка, а бокал вигядав достатньо природньо, аби не сумніватися в тому, що цей середнього віку мужчина цілком міг бути лакеєм володаря маєтку. Поставивши вино на стіл, Чорвал відсунув вільний стілець та доєднався до авантюристів.

- Можливо, ви шукаєте місце для ночівлі, - продовжив він. - Максимум, що зможе запропонувати шинкар, це місце в хліву чи сіннику. Звісно, що там буде тепліше, аніж у наметі посеред засніженого степу, але й не так комфортно, як могло би бути в садибі пана Свартана. Зазвичай, він радо приймає мандрівників у себе, й наразі я не бачу причин, за яких він би не прийняв вас, тож можете вважати це запрошенням.

Тим часом Агарес побачив, як молодша донька шинкаря почервоніла від його підморгувань та сховалася десь у кімнатах за барною стійкою, та буквально через кілька хвилин вийшла знову, одягнена водночас і більш тепло, і більш відкрито. Хоча на її плечах і був теплий кожух, білосніжні груди, здавалося, були випнуті в і без того немаленьке декольте іще більше, ледь прикриваючи рожеві ореоли.

- Піду, накормлю ваших коней, пані й панове... - мовила вона, звертаючись ніби як до всіх авантюристів разом, та при цьому дивлячись у вічі одному лишень Агаресу. В той самий час Артін відчув, як тоненьки пальчики маленької хвойди ледь торкнувшись провели по його плечу, після чого молодиця зникла за дверима на вулиці. Що ж, в одного з синів Крона точно був додатковий альтернативний варіант ночівлі на сьогодні, можливо, навіть, і більш теплий, аніж гостювання в маєтку. А можливо, навіть, і в обидвох, хто зна?..

— Так, від ночівлі ми б не відмовились після важкої дороги — важко сковтнув Артін, коли від доторку офіціантки дрижак пішов вниз по хребту. Не зумівши впоратись з почуттями, він провів очима її фігуру, що покидала шинок. 
— То хто ваш пан Свартан такий буде? — повернувся до розмови й до їжі чаклун, обережно кидаючи погляди на вихід з будівлі.

Атея апетитно наминала борщ і чарочку хильнути не забула, з дороги воно не зайве. А поміж тим уважно спостерігала за оточуючими і за братами. Бути старшою значить бути мудрішою - а мудрість частіше в тому щоб промовчати.
Як би їх не різнило те що вони зведені, а кров Кроні в обох братиках проявляла себе схоже. Дочка шинкаря звичайно вміє і подати і приправити, але ж ми тут не за тим.
Поважний пан вже зацікавився мандрівниками, та й нічліг пропонує. Ох виспатись, та ще й в кімнатах, от цього їй зараз хочеться.
- Ми радо пристанемо на пропозицію поважного пана, вдячні за гостинність і розуміння. Нехай сонце в цих країнах не таке тепле, та привітність мешканців з лихвою це компенсує, шановний Чорнвал. Якщо дозволите, я навідаюсь до Космеї, чудова кобила, але з характером, чужих не любить. Закінчуйте трапезу браття, і будемо збиратись.
По цих словах Атея встала з-за столу і попрямувала до виходу, на прощання кинувши погляд "я все бачу" по черзі Артіну і Агаресу.

От же ж... сестриця... Агарес би чортихнувся, але зігрітий та майже ситий, ще й приборкавши всяке роздратування добрим елєм, він прийшов у досить душевний настрій, щоб лише зітхнути на попереджуючий погляд Атеї та знову сісти на стілець, коли вже почав вставати. Попередні дні були досить холодними та палкий погляд із не менш гарячою обіцянкою місцевої красуні здавалися йому вже не такими і проблемними, як натякала життєва мудрість. Авантюрист він, чи де?
Але ж... сестриця...
Воно, звісно, старшій видніше, але ж - прикро. Дідько! До бісів прикро!
Агарес ще раз мазнув поглядом по дверях та знов непомітно зітхнув, прислухаючись до слів брата Артіна. От же ж лис. Наче й щиро слова ллються, але ж чутно в них якусь приховану хитрість. Ніби він не проти б чимсь поживитися в гостинному маєтку. Напевно, молодший з Кронів просто упереджений - контракт на брата згадується і бентежить. Але ж - родину не обирають. Клятий татусь... От чого старого в цей вовчий кут занесло? Трясця, та тут навіть вовків нема! Їх велетні зжерли...
- Так, будемо вдячні за притулок, - хлопець підняв кухоль, та не забував він і за ціль їх приїзду, - А чи часто в вашому містечку трапляються мандрівники? Дивлюся, навіть кімнат при корчмі нема.

- Мандрівники? Та ні, дуже й дуже рідко насправді, - відповів Чорвал Агаресу, проводжаючи поглядом Атею. По цьому погляду важко було здогадатися, про що думає служка, та, можливо, він просто хотів сказати про зайву букву "н", що її використала паладинка, назвавши його ім'я. Хотів, та або не встиг, або не зміг через правила етикету, адже авантюристи були шановними гостями його пана.

- Якщо сюди й забрідають пригодники, то лишень кілька разів на кілька років хіба, - продовжив він. - Насправді ви обрали гарний час для подорожі сюди: середина зими - це якраз той час, коли степ укритий міцним морозцем, і по ньому можна більш-менш нормально пересуватись. Весна й осінь роблять ці території непрохідними через танення снігів і дощі, а літо, хоч і холодне, та, все ж, сухе.

Середнього віку пан із роду Троношоломів зробив невеличку паузу, аби допити вино й закусити шматком бекону, після чого продовжив:

- Торговці приїжджають до нас двічі на рік: з південно-східних країв - літом, з південно-західних - взимку. Підозрюю, ви прийшли саме зі сходу, адже караван із західних земель був тут лишень тиждень тому, нещодавно відправившись додому, тож ви не могли із ним розминутися. Усіх мандрівників приймає в себе в маєтку пан Свартан - меценат і благодійник цього регіону, най не впаде волосина з його голови, тож і в кімнатах для приїжджих відсутня необхідність. Усі, хто подолав важкий шлях через пустку, заслуговують на воїстину королівський прийом. Та й пан Свартан заслуговує на те, аби його розважили своєю присутністю шановні гості.

Доки хлопці доїдали наїдки й допивали напитки, сер Чорвал пояснив, що пан Свартан - це дехто на кшталт місцевого короля, і не інакше. Лібвик був побудований в буремні часи, коли могутні імперії боролися за владу, та за мирних часів доволі сильно занепав. Пан Свартан - був одним із небагатьох, хто ще молодим полишив місто в пошуках кращої долі, і єдиним, хто повернувся, аби його відбудувати. Заробивши чимало статків на торгівлі, він прибув до своєї альма-матер, аби зустріти старість тут, у місті, де пройшли його найліпші роки. Він дав місцевим роботу, спочатку - для будівництва палацу, а потім і для його обслуговування. З усіх задрипаних сіл та хуторів регіону до Лібвику потягнувся люд, зробивши його останнім осередком цивілізації тут, на Півночі.

Атея ж, тим часом, вже була поблизу стаєнь. Мабуть, надто турбувалася про те, аби донька шинкаря не скалічила чи ще якимось чином не травмувала її любу Космею. Звісно, Духу, матеріалізованому у формі Кобили у Світі Явному, навряд могла нашкодити якась шинкарка та все ж. Паладинша зі скрипом відкрила двері в стайні, й побачила, як дівчина вичісує Космею. Перед кобилою вже лежав сніп найліпшого в цих краях сіна: до інших, більш виснажених, але вже трохи відпочивших, коней, вона ще не встигла підійти.

- Я чекала на тебе, любчику! - мовила донька корчмаря, реагуючи на скрип дверей, та обертаючись на зустріч Атеї. Її блуза під кожухом вже була повністю розв'язана, хтиво оголюючи стирчачі від холоду й збудження ягідки дівчини, й звабливий плаский животик. Та, не побачивши ані Агареса, ані Артіна, на обличчі дівчини застиг здивований вираз. Миттю закривши всі свої принади кожухом, вона сполохано опустила очі.

- Вибачте, пані.. - тільки й мовила, узявшись активно годувати інших двох коней, аби якнайшвидше полишити будівлю. От тільки через зашарілість та знітення, в дівчини це виходило навпаки, повільніше: то спотикнеться під цупким поглядом паладинки, то розіллє воду, а то й сіно розсипе...

— Ми радо пристанимо на вашу пропозицію — посьорбуючи борщиком сказав Артін. "Гарно він стелить, але це вже більше, ніж я очікував", подумав про себе Кроні і продовжив: — Велика людина ваш пан, якщо вірити вашим словам! Нам було б за честь з ним познайомитись і більше дізнатись про ваше містечко, — "і велике Цабе" додав про себе старший син Крона, використавши термін щодо бісів з нижніх рівнів, які з себе нічого не представляють, але викаблучувались перед слабшими. Наразі Артіна цікавив лише гарний відпочинок та розвага у вигляді оповідок місцевих. Тому в цьому плані він навіть розумів пана Свартана, який в цій глушині влаштував собі курорт та приймає гостей.

Погляд чаклуна знову зупинився на дверях, де хвилину тому зникла вже його сестра. Відклавши пусту тарілку, що заповнила його шлунок гарячою й смачною стравою, він повернувся до еля. 
— Вип'ємо за гостинність пана Свартана! — підняв свій келих Артін. Їм меценат теж не завадить, аби не знаходити непотрібних проблем.

Агарес підтримав тост старшого брата та, відсьорбнувши елю, уточнив у літнього слуги містечкового пана:
- А що ж розваги? Ото, окрім караванів купців ніхто до вас не приїздить? Ну, там... - він нахмурив тонкі чорні брова, зробивши вигляд, наче задумався, - Барди, пересувний театр, або... не знаю... циркачі? - говорячи, хлопець слідкував за виразом обличчя та поглядом очей Чорвала.

Атея увійшла в стайні, охайна Космея зустріла її задоволеним поглядом - фейським створінням звичайно байдуже свіже сіно, але вони люблять турботу та увагу, та й захоплення красою та здоровим виглядом не залишає їх байдужими.
Зовсім інакше зреагувала дочка корчмаря - вона явно очікувала інших гостей. Розчервоніла і знічев'я незграбна, вона плуталась у власних ногах, а обидві руки ніби нараз стали лівими.
Атея трохи поспостерігала за її марними спробами пошвидше закінчити з кіньми, але не витримала коли та розлила воду для коней. Спокійно підійшла до неї, що всеж не вийшло безшумно, бо паладиниця була в обладунку, зупинила доторком, узяла за руки і повернула до себе і мовила:
- Ти хороше дитя, сумлінне і чесне з собою, ти гарна і квітуча - в тобі є світло - руки Атеї опустились на блузу дівчини і говорячи вона повільно і сумлінно зазязувала її.
- Мені б хотілось щоб той хто оголює твоє тіло відчував трепет і передчуття ніби перед ним найкзотичніший фрукт на світі, а роздягав тебе так ніби розкриває найцінніший подарунок, - паладиниця загорнула дівчину в кожушок.
- Щоб кожен з ким ти розділиш тілесну насолоду в момент найбільшого задоволення вигукував твоє ім'я, і завжди пам'ятав його. Бо ти хороше дитя, і в тобі є світло.
Опісля Атея ніжно поцілувала дівчину в лоб і відпустила.
- Дякую за догляд за Космеєю, вона любить увагу.
І попрямувала назад в шинок, де її брати мабуть вже збираються в палац на ночівлю.

До палацу було відносно недалечко. Лишивши коней під наглядом шинкаря і його родичів, четверо фігур, одна з яких була місцевим збіднілим аристократом, попрямувала в сторону палацу пана Свартана. За ті півдесятка хвилин, що вони йшли по вологому риплячому свіжовипадшому снігу, сер Чорвал з роду Троношоломів розповів Агаресу, що, звісно ж, випадкові мандривники також навідуються у Лібвик, як, от, чесна компанія авантюристів на чолі з Атеєю, до прикладу, але набагато рідше за купців. Можливо, раз на кілька років. І, звісно, що серед них можуть бути й артисти - народ по суті своїй кочовий, яким на одному місці не сидиться.

Палац не розчарував Артіна: він дійсно був схожий на курорт. Увійшовши на територію саду, на них дихнуло тепло, так, ніби якийсь артефакт формував купол субтропічного клімату навколо споруди. Ставало зрозуміло, яким чином підтримується функціонування саду.

Кілька слуг, побачивши новоприбувших, зникли в тінях маєтку. Мабуть, аби доповісти хазяїну про гостей, адже, підійшовши до східець і почавши ними підійматися, вони, оминувши колони, зустріли багато одягнену людину, що дружньо й радісно їм посміхалась. То був пан Свартан власною персоною: не на троні чи якомусь імпровізованому під нього кріслі, а на своїх двох, зустрічав авантюристів обіймами.

- Ласкаво прошу вас, гості дорогії! Нечасто в наших краях зустрінеш мандрівників, та ще й таких, що можуть за себе постояти! - вигукнув він, вітаючись. - Ходімте-ходімте, розповісте про свої пригоди та поневіряння, доки служки готують кімнати для вашого відпочинку.

На пригодників чекала зала з каміном, диванчиком та двома зручними кріслами довкола нього. Поміж ними стояв витончений низенький кований стіл, поверхня якого була з мутного скла: на ньому вже чекала відкоркована пляшка найліпшої наливки із особистих запасів пана Свартана, чотири пустих бокали, корзина з фруктами та тарелі з медом і дорогим сиром.

- Присідайте-присідайте, шановні, - метушливо продовжував місцевий корольок: незграбно плюхнувшись в одне із крісел, він узявся завзято наповнювати бокали. - Назвіть себе, розкажіть про себе, бо ж про мене, упевнений, балакучий Чорві вже багацько намолов своїм язиком...

Сер Троношолом, до слова, не приєднався до частування, але й не полишив кімнати. Він учтиво лишився стояти біля дверей, очікуючи на можливі розпорядження свого "роботодавця".

— Дуже приємно познайомитись з вами, пане Свартане, — першим вийшов Артін з тою самою улесливою посмішкою, — дозвольте представитись, мене звуть Артін. А це моя люба сестра Атея, — вказав на паладинницю чоловік, рукою підштовхнувши її на крок вперед, — а також мій молодший брат Агарес. — Йому вже Артін дав можливості самому виступити вперед та показатись в усіх красі. Кроні зумисне не згадав їх прізвище.

Усівшись біля місцевого лорда старший син взяв до руки келих, але одразу пити не став. Він продовжив розказувати за їх групу:
— Ці двоє славні воїни, а я їм допомагаю чим можу, — хитро прищурившись Артін вдає, що жартує: — ну знаєте, на побігеньках в них, — і весело розсміявся. Сміх вийшов щирий, бо Артін вважав саме себе сильнішим за брата та сестру. Не фізично, зрозуміло ж, і тим паче не воїнськими вміннями. А силою, даною йому його таємним повелителем Мефі. — Я справляюсь з певними супутніми перешкодами, — уточнив Артін. Все ж чаклун вирішив не знижувати і свою валідність перед місцевим князьком, не розкриваючи деталей.

- Ми мисливці за головами, - додав Агарес, відсунувши багряну полу чи то величезного шарфа, чи то накидки дивного крою та демонструючи бляху, що свідчила про належність юнака до когорти узаконених найманців, - Прийшли до Лібвика по слідах чоловіка, якого нас попросили чемно та, бажано, цілим і неушкодженим доставити перед очі однієї панночки... не знаю вже, нащо те ій, але то і не не моя справа... - пробурчав хлопець і подивився на гостинного хазяїна маєтку, - Граніс Крон, може вам відоме це ім'я? - прямий погляд чорних очей, що здавалися темними провалами в не дуже яскравому світлі кімнати, чіпко пробігся по руках та обличчю пана Свартана, шукаючи в жестах та міміці відгук на згадування блудного батька трійці.

- Мої вітання, пане Свартане, маєте все такий же квітучий вигляд, незмініше лише буяння ваших садів, - Атея не упустила можливості висловити своє замилування зеленим буйством так незвичним для цих країв. Опісля присіла біля столу.
- Агарес і Артін справді мої молодші брати, як можна здогадатись, не по материній лінії, - на цьому паладиника поправила волосся відкриваючи гостре вушко, - Наш батечко вирізняється бурхливою природою, що не кожен зрозуміє і прийме, - на цих словах Атея кинула погляд на Агареса. Ото вже методи в братика...
- І основна мета нашої подорожі його пошук. Життя розкидало нас після років спільного дитинства, але от доля знову нас звела, і якщо випадок дав зустрітись трьом, то знайти четвертого питання часу. Звичайно, кількості небезпек це не зменшує, буквально минулої ночі двоголовий велет зжер мою коняку - така прикра річ в дорозі, - Атея кинула погляд на Артіна, ніби нагадуючи чия то була варта.
- Тож ми безмежно вдячні за прихисток і Вашу щедру гостинність. А якщо в ході приємної бесіди випливе звістка про нашого батька то це буде неймовірна вдача і радість для нас.

"Кляті паладини!" - пробурчав подумки Агарес, ледь помітно скривившись та цикнувши зубом. Чи то їх життя нічиму не вчить? Звідкіля ота безглузда довіра першому зустрічному? Може юнак і був воїном набагато кращім, аніж мислителем, але ж проста життєва мудрість була молодику, м'яко кажучи, не чужою... Трясьця! Та може оцей же усмішливий добродій нещодавно отак же ж привітно приймав їх батька у себе в гостях, з тією ж доброю посмішкою опоївши того!
Агарес непомітно покосився на свій келих, до якого не торкався...
Опоїв, так... А не менш привітний старий слуга потім позбавився від тіла, пустивши його на добрива для дивно зеленого садочку... хіба що залишивши собі трофей. Юнак вже стикався на одному з контрактів з таким ось "майстром", дворецький котрого напрочуд талановито вирізав з кісток жертв свого господаря красиві фігурки. Чудову колекцію створив, доречі.
Агарес зітхнув, спіймавши докоряючий погляд сестриці Атеї... клята правдолюбка.
- Запобіжний захід, - тихо зітхнув він, звівши плечима.