Бідні наші Пегаси! Якого їм дати сінця?
Де набрати його при теперішніх всіх дефіцитах?
Наша карта у плямах, немов у смертельних синцях…
(В. Баранов)

Ох і нелегка то справа – літературна творчість! – скаже вам будь-який добровільний Раб напрочуд примхливої чарівної панночки Музи. І той, який щойно написав перші рядки свого майбутнього безсмертного творіння, що неодмінно потрясе світ (сам в це свято вірить, бо інакше – який сенс папір марати?). І той, хто багато років - як прикутий ланцюгом до галери невиправний каторжник – приречений невблаганною долею невтомно сіяти прекрасне, розумне, добре і, дай Боже, вічне, втокмачуючи беззаперечні істини, духовні цінності і високі людські ідеали в голови неідеальних читачів. Бо ті сучасні читачі (за приємним виключенням справжніх книжкових гурманів) вперто оминають товсті томи, надаючи перевагу тонкому і легкому – аж прозорому – чтиву: коміксам, блогам з мордокнижки, тік-токам, в кращому випадку – фентезі, детективам і серійним казочкам про вічно замурзаних неосвічених Попелюшок, які поголовно закохують в себе високочолих галантних принців-графів-лордів-маркізів і інших обов'язково мільярдерів. А що? Так зручно: пробіг очима – і відразу забув! Ніякої роботи ні розуму, ні серцю. Ніщо не заставляє мозок скрипіти заіржавленими півкулями, продукуючи думки, ніщо не обтяжує душу роздумами про наш недосконалий світ і місце в ньому Вершини Творіння – Людини. Тебе, любий читачу!
Якби ж ти знав, шановний, як важко даються автору ті грубі книжні томи, які ти правдами і неправдами уникаєш брати до рук (навіть з обов’язкової шкільної програми), то чисто з щирого співчуття, хай з острахом розгорнув би книжку на середині і прочитав абзац-другий. Може зацікавить, зачепить чимось за живе – і ти захочеш прочитати ту історію з початку, з першої сторінки і до останньої крапки? Мрії-мрії, де ваша насолода…
Ой, щось я відволіклась від роботи – мабуть через втому. Вже десяту годину за ноутбуком, текст «йде» важко та головне – пишу! На пів сторінки душевних страждань героїні через зраду коханого і вщент розбиті мрії витратила майже три години: п’ять разів переписувала і редагувала, щоб найбільш психологічно точно і проникливо передати ті пекельні сердечні муки. Дійшло до того, що сама ридала від співчуття – аж серце розболілось. Але ж написала!
Несподівано за спиною озвався гривастий Кінь, перебивши хід думок:
– Все, з мене досить! Не можу я місяцями бути біля тебе! Уявляєш, скільки поетів і письменників по всьому світові чекають на мене? І чого тільки не обіцяють, заманюючи до себе! Годувати щодня фондю і шоколадом, поїти шампанським і найкращим «Бордо» з власних винних погребів. Я вже мовчу про соковиту пашу на курортних гірських полонинах… А в тебе що? Овес, водичка з криниці, повітка з минулорічним сіном і море сліз в романі! А ще ці безкінечні повітряні тривоги вдень і вночі, літаки, шахіди, ракети над головою… І що я тут роблю, чого приріс до тебе, як зачарований? – спересердя гупнув копитом у підлогу.
– Не гнівайся, Пегасику! – винувато дивилася я на крилатого, сама вкрай знесилена добровільними тортурами за ноутбуком. - Ти сам в чотирнадцятому прибився до мене, шукаючи прихистку. Тоді не боявся ревіння літаків і вибухів, а тепер?
– Щоб я та боявся? Мій пра-пращур громи й блискавки возив самому Зевсу! Я – син богів з Олімпу, брат воїна Хрісаора і друг героя Беллерофонта! А тоді на Донбасі я був ще малим недосвідченим Лошам, не розумів небезпеки, бо народився в нелякані часи: трубадури, містрелі, вальяжні римоплети в шовкових халатах і з трубками, прекрасні дами в манто і з страусовим пір’ям на капелюшках… Живодери! Добре, хоч до моєї золотої гривки не добрались…
– Не бійся, любий Конику, ніхто тебе тут не образить…- відповіла я і хотіла знову поринути в текст. Та де там!
– Ага! Ти хоч цього вовкодава вижени з хати! – не заспокоювався Пегас, косячи недобрим оком на Готта Лордовича, що сидів поруч і не зводив з нього пильного погляду. - Стоїть звірина над душею, дихає в шию – як тут зосередишся на високому і вічному?
– Я на службі! – скочив на лапи обурений Німець. – Без сну і відпочинку господиню охороняю! Ще невідомо, чого чекати від цього… мутанта Не-парно-копитного!
– Досить з мене вовчих образ! – Пегас стріпонув крилами як списами, гнівно роздуваючи ніздрі. - Заздриш моїм крилам? Маю ще й копита! От як брикну!
– Ги-ги, злякав, лошак травоїдний! – зубоскалив білосніжними іклами Готт Лордович. – Син богів! Та я сам – Бог!* Мої сірі пращури з лісу – не боги, та не одній самовпевненій Коняці копита повідгризали! А крила повисмикувати – то на раз…
– Хлопчики, не сваріться! – втрутилась я, вимушена відірвати погляд від тексту. – Я обох вас щиро люблю і дуже ціную.
– Він перший почав, - огризнувся наїжачений Лордович. – Крила, копита…Самозакоханий нарцис! Ну яка від нього користь у господарстві? Вихвалявся тут, що копитом вибив джерело на Парнасі для цілого натовпу Муз. Чому б в таку спеку на подвір’ї джерело не вибити – он яка посуха? І де тепер ті Музи, щось їх давно не чути?
– Я не для господарства! Моя місія - дарувати натхнення! – Пегас гордо струснув золотою гривою, став у позу, прикрив очі і задумливо продекламував: «Скільки муз таких на світі! Во всякім городі, в повіті. Укрили б зверху вниз Парнас…»**  – Глянув зверхньо на Готта: - Муз багато, а я – один-єдиний!
Я зітхнула і, вставши з-за стола, обняла Пегаса за шию:
– Музи – полохливі створіння, мовчать, коли гримлять гармати. А ти не покидаєш нас, відважний Конику, брат Воїна і друг Героя! Щиро дякую тобі…
Розчулене таким визнанням крилате Лоша тикнулось теплими шовковими губами в мою щоку. А вірний Пес лизнув руку, якою пестила його могутній загривок. Ось воно – щастя!
– Ну що, хлопці, час вечеряти і відпочивати? Я шалено втомилась, але розділ дописала.
– Я-я, яволь!*** Кому відпочивати, а мені ще в нічну зміну заступати, вас охороняти, - важно сказав Готт Лордович, зиркнувши на конкурента.
– Який відпочинок? Мені терміново треба летіти! - не змовчав в піку йому Пегас. – Щойно один поет у Василькові на зоряне небо замріяно задивився.
– Лети, прудкий Конику, та повертайся, не барись. Як я без тебе?

* Готт – Бог (нім.)
** З вірша І. Котляревського
*** Я,я, яволь! – Так, так, слухаюсь! (нім.)

#химерна_проза