![Дорогами Життя [історичне оповідання] [есей] Empty](https://2img.net/i/empty.gif)
З яких країв і по якій причині прибився на Січ козак Шамрай історія не зберегла. В яких битвах - походах брав участь також. На 4 десятку років в якійсь січі йому відрубали руку, побратими винесли його з поля битви разом з характерником - знахарем, який на щастя був поряд. Вони врятували Шамрая від неминучої смерті, лікували потім привезли Черкаси у родину «городових» козаків доліковуватись. Я подумала чи не лікував козака Шамрая наш пращур Василь який заснував село Васьки і став родоначальником Гнидівського роду? Хто знає? Доля інколи приносить і не такі сюрпризи.
У родині, яка прийняла безрукого козака проживала сирота дівчина - перестарок 24 років. Висока ставна, дуже сильна, роботяща і знала грамоту. Заміж її не брали бо лице і тіло було дуже обгоріло ще в дитинстві, рани загоїлись, але залишились страшні шрами. Була вона весела та людяна, сама давала собі раду з малечку, відтоді як загинула її родина.
Приїздили провідувати козака Шамрая 4 друга. Не подобалось те, що відбувалось на Січі, і в Черкасах. Почала верхівка гнобить козачу вольницю. Не захотіли друзі гнутись ні перед ким, і вирішили піти «в уходи». Спочатку Шамрай женився на Марії і вони добротно, з допомогою товаришів, збирали зерно на посадку, інструмент для роботи по дому і землі, худобу на розвід, добрі коні. Домовились, спочатку поїде Шамрай з Мариною і ставитиме віхи по яким їх знайдуть 4 друзів. А вони сходять в пару походів, які в той час планувалась на Січі по здобич, женяться, прикуплять все потрібне і приїдуть в Шамраївку, так вирішили назвати «уход».
Поїхали однорукий козак Шамрай і його жінка Марія на південь в Дикий степ шукати волі і долі. Побачили річку синю, синю назвали її Синицею. Місцевість їм сподобалась, тим більше там здавна жили люди. Знайшли 15 плоских курганів оточеними кам’яними брилами, були і пізні поселення, які змели іноземні навали. Землю треба було відроджувати. Почалася щоденна кропітка праця.
Звірини, риби було неймовірно багато. А братчики все не їдуть. Знайшлася в колиску перша дівчинка. Марія була при надії коли довгождана радість. Приїхали! Троє на возах, з жінками з худобою та збіжжям, один братчик загинув. З них починалась Шамраївка.
Однорукий козак Шамрай і Марія мої предки (по переказам і запискам, які збереглися у родині мого батька Шамрая).
Розросталась Шамраївка. Дерев’яну церкву вже збудували перші поселенці, Шамраївці були грамотними, у них існувала початкова школа, потім церковно-приходська. Хтось із предків відкрив Шамраївський цукровий завод. У другому поколінні молодий Шамрай підговорив декілька сімей піти в «уходи» недалеко й займатися тільки кіньми. Вони заснували с. Значки або Шамраївську Стадницю. У 1900 на їхньому конзаводі вже було 120 маток арабської породи і 47 жеребців. Ось звідки в моєї дочки любов до коней.
Шамраї не були б Шамраями, якби сиділи на одному місці і підкорялись комусь. Наша гілка перебралася село Шамраївка вже Полтавської області.
Самий впертий і відлюдкуватий здоровань з родини Шамраїв прозваний Дубова Шия тому, що мав восьмеро хлопців–погодків та дівчат трійко і близнюків дві пари різної статі — любив возити дітисьок на своїй могутній шиї, дивуючи люд. А ще односельці гадали, як він бравши участь у кожній заварушці, безперестанку десь воюючи, встигав наклепати скільки дітей.
Але одного разу, не поділивши щось з хорунжим та покалічивши писаря в один день зник, забравши весь свій виводок. Дубова Шия вже давно обрав-облюбував земельку та маючи грошенята, заходившись розбудовувати викохувати свій хуторець, який назвав Дубова Шия. Розуміючи та люблячи коней більше чим людей, він переманив до себе на хутір престарілого характерника з Полтавщини, який добре знався на конях, чим вони й почали займатися.
Хутір почав належати до третьої Переяславської сотні. В ході адміністративної реформи Лівобережної України у 1672 року гетьман Іван Самойлович розформував третю Переяславську сотню між суміжними і сусідніми підрозділами полку.
У 1755 році гетьман Кирило Розумовський відновив третю Переяславську сотню.
Зі скасуванням козацького полкового устрою, хутір перейшов до складу Переяславського повіту. - Це історія.
Майбутній господар хутірця заздалегідь почав задобрювати потрібних людей.
Усю владу на місцях тримали полковники. Надумавши заснувати хутір, маючи можливість та далекосяжні плани, будучи розумним та грамотним він був гарним товаришем як для сотника Івана Щербини так потім і Словика Богдана, завів дружбу з писарем Нестеровський Василем та хорунжими, часто чаркуючи їх. Внаслідок підписання Московських статей 1665 році гетьманом Іваном Брюховецьким та представниками царського уряду була значно загострена ситуація лівобічної Гетьманщини. Зросла присутність московських військ, які вели себе як господарі, принижуючи гідність місцевого населення. Гарнізони у містах, яких утримували місцева влада, робила населення біднішим, кишені порожніми. А тут ще царські воєводи почали проводити перепис населення з метою збільшення податків. Невдоволення широких мас зростало. Гетьман Правобережної України Петро Дорошенко, з початку липня 1666 розпочав військові дії на лівому боці Дніпра проти московських військ і сил Івана Брюховецького. Усе це викликало повстання Переяславського полку, яке вибухнуло 28 (18) липня 1666 р.
Плинув час на хуторі: у роботі, зростанні дітей, відносної незалежності, злиття з природою та коні... Це мабуть і є просте людське щастя. Коли старієш, знаючи, що рід сильний, не зламається не згине у просторі, а понесе твої гени, твою любов до життя, до всього живого, твоє прагнення свободи - у майбутнє.
Дубова шия господаря стала ще міцнішою, але вже возила не діточок, а онуків. Сам він все більше скидався на старий кремезний дуб, такий же занурений у думки, але маючи сили протистояти негоді та вітру.
Він знав, що колись на його землі жили люди. Підходячи до стрімкого урвища (він збудував огорожу, щоб по необережні ніхто не потрапив у халепу) відчував сильну енергетику, яка надихає. Тому він вибрав для родини цей край. Знаючи, що діти вже зі своїми родинами розбіжаться шукаючи свого місця на землі (не посидючі, невгамовні шукачі чогось). Можливо це відголос предків- кочівників, кличе їх в дорогу, не даючи засидітись. (От і наша Шамраїська кров вже тече по всіх континентах землі, пробачте за відступ). Зацікавлений урвищем, господар також назвав його Дубовою Шиєю, ретельно обстежив дно з своїми старшими синами. Знайшли старовинний, ще помітний швидкий спуск, та полагодили його. Зібравши докупи всі відомості про урвище, попросили менших дітей, які приїхали на канікули (господар всім своїм допитливим дітям намагався дати освіту) розповісти про свої враження від урвища:
- Щось таємниче, темне наче огортає тебе хмарою, незлобивою - яка надає сили та відчуття, ніби ти розумієш все живе, весь світ, а він розуміє тебе. Нині існує урвичище з однойменною назвою, що знаходиться дещо на сході від місцезнаходження колишнього хутора.
Геродот у своїй 4 книзі «Мельпомена» вказує, що скіфи крім тварин приносили в жертву і людей. Скіфському богу війни, який в історика асоціюється з грецьким богом Аресом приносили в жертву полонених, з кожної сотні бранців вони вибирали одного і заколювали над посудиною — в жертву приносилась кров полонених, а трупи скидали у урвище. Язичники приносили жертви богам у критичних ситуаціях та коли бажали їхньої милості у важливих справах.
Мабуть урвище Дубова Шия слугувало древнім для таких цілей. Тому у нього така сильна енергетика, відчутна деяким тонким натурам. Це належить з’ясувати нашим нащадкам, на Україні багато таких місць. Кажуть над урвищем в ряди-години з’являються привиди, неначе бажають сповістити про якусь біду, або просто подивитись як поживає теперішній люд. Хто знає, що у них на думці? Вони якісь не злі, шкоди не роблять. Можливо людство колись навчиться вступати ними у контакт, колись...
А поки що, ми православні слов’яни не зумівши домовитись, на радість ворогам, приносим жертву Молоху нинішньому - свою кровушку, цвіт нації. Мабуть навіть привиди плачуть, дивлячись жирують на клятій війні вампіри: корупція та інша нечисть, яка зазіхає облизуючись на наші землі.
До розповіді додам трохи історії, щоб стало зрозуміло чому і як склалася доля родини з хутора.
– Майже за п’ять років до Переяславського полку повстання 1666, відбулася в Чорна рада, де Брюховецький став гетьманом. Він прийшов до влади за підтримки Москви і послідовно дотримувався промосковської лінії. Він перший гетьман, який поїхав до Москви, одружився з боярською донькою… І раптом Брюховецький виступає проти росіян! За два роки до Чорної ради в Козельці відбулася козацька рада, на якій гетьманом проголосили Якима Сомка. Йому присягнули усі десять полків Лівобережної Гетьманщини.
Москва не визнає Якима Сомка і втягнула його в безкінечні суперечки.
Відтак було три претенденти на булаву: полковники Яким Сомко і Василь Золотаренко, та кошовий Запорізької Січі Іван Брюховецький.
Запоріжжя козацька держава нового типу – Гетьманщина з центром у Чигирині.
Брюховецький величав себе «гетьман Низу», а Сомко – гетьман Війська Запорізького городового. – Брюховецький не словом, а ділом дотримувався промосковської лінії. У Москві в 1665 році були укладені окремі статті з Брюховецьким. Царські війська, гарнізони, розміщувалися на території Гетьманщини – це така м’яка окупація.
Брюховецький вибив поступки, що не оподатковуються тютюн, горілку і пасіки. У нас дотепер масове пасічництво.
Андрусівське перемир’я між Річчю Посполитою і Московським царством у 1667 році, коли вони поділили Україну по Дніпру показало, все програно.
– Брюховецький був людиною дуже рішучою, легко проливав кров. Він, прийшовши до влади, стратив своїх противників на виборах гетьмана. Їм просто постинали голови, одразу 12 старшинам. Він ніби душу продав для того, щоб стати гетьманом. Йому це вдалося. І він навіть непоганим гетьманом був, гетьманат запрацював як машина саме за Брюховецького, канцелярія Лівобережного гетьмана також працювала як годинник.
Брюховецького, просто лінчували.
Нема нічого страшнішого за політичний фанатизм вважав хуторянин Дубова Шия, це була одна з причин чому він замкнувся відлюдьком з родиною на своєму хуторі. Тепер, коли він лежав у могилі, розбіжності у поглядах розвели його дітей по різні сторони дороги життя.
1.Три брата з самого початку брали участь у повстанні Переяслівського полку. Один загинув залишивши удову з трьома дітьми в Преяславі. Добре хоч він залишив їх жити у добротнім будинку та і жінка виявилась життєздатною, почала приторговувати хмільними напоями.
Це одному брату відсік голову Іван Брюховецький у товаристві 12 старійшин, які протистояли йому. Він залишив вдову з двома дітьми. Вони переїхали до братової у Переяслав.
Третій брат дослужився в полку до старості, спілкуючись з багаточисенною ріднею.
2.Два брата потяглися за москалями і стали в кінці життя мілкими поміщиками «Дубовицкымы».
3.Ще один брат у глибокій старості опинився з родиною аж за Дунаєм.
4. Останні брати пішли з хутора в «уходи» залишивши господарювати сестер, зятів та їхніх дітей.
5. Менші близнюки, якимось чином опинились у Стамбулі і їхня доля пішла вже турецькими шляхами.
У Середині 19 століття обезлюднів хутір Дубова Шия. Залишили могили та привиди з урочища, які дивуються, як історія у 21 ст. знову наступає на ті самі граблі.
Знову війна, кров, різнобічність інтересів, небажання прислухатись один до одного: хтось бореться за рідну землю; хтось чекає москаля, поляка, румина...; дехто просто багатіє на війні не бажаючи її кінця; а це є дубово-некомпетентні, захопивши високу посаду; просто зрадники…
Простим одиноким старим людям, як і всім, доводиться не легко. Але ми не винні, що нас так багато, залишених на задвірках історії, сім’ї.
Я пишу ці рядки, а коректор-кішка заважає, дивлячись на мої сльози. Дітям та онукам, ми старі, розповідаємо що не бажаємо обтяжувати їх старечим побутом. Насправді не хочемо покидати рідну землю, де могили та спогади і каяття.
Що ми зробили не так???
Ми з чоловіком (прожили 53) тепер він чекає мене у кращому, я надіюсь світі. Боролись, жертвуючи багато чим, за Україну. Я досі зберігаю партійний квиток УРП-молодість, горіння. Де наша помилка???
По життю, я інженер-будівельник, весь час на лінії — генпідрядник. Будувала у Кременчуці ТЕЦ, НПЗ, Сажовий завод... їх відвідали «прильоти». Наше покоління будували. Вашому поколінню треба основне вижити, щоб відбудовувати.
Останній раз редагувалося: LitArenka (Пт Вер 06, 2024 9:49 am), всього регувалося 1 раз(-и)